розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя та визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що в період з 1988 року до 2006 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Шлюбні відносини припинили в 2000 році. У 2002 році він придбав житловий будинок АДРЕСА_1. На той час будинок був у непридатному для проживання стані. Протягом2004 - 2005 років його син зробив убудинку ремонт. У 2010 році він приватизував земельну ділянку під будинком.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року зазначений житловий будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя та визнано за відповідачем право власності на 1/2 його частку.

Ураховуючи, що вартість ремонтних робіт складає 40 217 грн 99 коп., відповідач в будинку не мешкає, має власне житло, спільне користування будинком неможливо, земельна ділянка належить йому, будинок потребує невідкладного ремонту, ОСОБА_4 просив суд припинити право власності ОСОБА_5 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_5 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 та визнано право власності на неї за ОСОБА_4 Вирішено перерахувати на рахунок ОСОБА_5 15 649 грн у рахунок вартості її частки житлового будинку.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пп. 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16 січня 2012 року № 6-81цс11, від 2 червня 2014 року № 6-68цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

При цьому позивач не довів, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном неможливо, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач перерахував на депозитний рахунок 15 649 грн, однак не врахував, що вартість спірного майна визначена станом на 2014 рік, а не на час розгляду справи, крім того, відбулась зміна курсу гривні по відношенню до долара США (здешевшання національної валюти), а, відтак, і зміна вартості нерухомості.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ