розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Роменська міська державна нотаріальна контора Сумської області, приватний нотаріус Роменського міського нотаріального округу Сумської області ОСОБА_6, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійним, визнання права власності на спадщину за законом, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його мати - ОСОБА_7, після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1.

Позивач указував про те, що фактично прийняв спадщину, оскільки з травня 2008 року, будучи зареєстрованим АДРЕСА_2, постійно проживав у вищевказаному будинку з матір'ю, що підтверджується довідкою квартального комітету, проте у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав. Крім того, з матір'ю проживав його рідний брат - ОСОБА_8, який оформив на себе усі спадкові права після померлої, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 квітня 2010 року, хоча між ними була усна домовленість про оформлення спадщини у рівних частках.

Зазначав про те, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер, а син брата - ОСОБА_5 за заповітом став оформляти право власності на вказаний житловий будинок на себе.

Вважав, що при видачі ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері було порушено його спадкові права, так як він спадщину фактично прийняв, оскільки на момент її відкриття постійно проживав з матір'ю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив встановити факт постійного проживання його з ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у житловому будинку АДРЕСА_1 з 20 травня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 квітня 2010 року, визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаного вище житлового будинку.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), щодо його постійного проживання разом із спадкодавцем та на час відкриття спадщини, а місцем його реєстрації був будинок АДРЕСА_2. Відповідно до копії будинкової книги на спірний будинок у ньому були зареєстровані ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 квітня 2010 року прийняв у встановленому законом порядку спадщину після смерті матері.

При цьому суд дав належну правову оцінку довідці, виданій квартальним комітетом № 10, іншим доказам, наданим сторонами, у сукупності та взаємозв'язку.

Крім того, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2016 року залишити без змін.