головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В., Черненко В.А., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення коштів, розмір яких після уточнень позову визначив у 20 752 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що він у жовтні 2013 року передав відповідачу у позику грошові кошти у сумі 1 500 доларів США для ремонту автомобіля до грудня 2013 року зі сплатою 3 % за користування коштами. Між ними була усна домовленість про позику, письмово договір позики не укладався. У визначений строк відповідач кошти не повернув. У 2014 році відповідач повернув кошти в сумі 700 доларів США, тому заборгованість становить 800 доларів США. Наявність заборгованості підтверджується записом розмови на диктофоні мобільного телефону.

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Сторонами визнаються обставини укладення між ними усного договору позики на суму 1 500 доларів США у жовтні 2013 року. Допитаний як свідок у межах кримінального провадження ОСОБА_7 визнав, що брав позику у ОСОБА_6 на суму 1 500 доларів США.

Позивач оспорює ступінь виконання зобов'язання за договором позики та зазначав, що розмір невиконаного зобов'язання становить 800 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що позивач не довів належними й достатніми доказами підстави позову про те, що обов'язок відповідача із повернення позики не виконано на суму 800 доларів США.

Із такими висновками погодитися не можна.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Обставини укладення позики між сторонами визнані ними та є встановленими відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

У ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Зміст наведених норм у сукупності свідчить про те, що прийняття часткового виконання позикового зобов'язання підлягає документальному оформленню та має підтверджуватися відповідною розпискою позикодавця про одержання часткового погашення боргу за позикою або розпискою про неможливість повернути борговий документ у зв'язку з неповним (частковим) поверненням позики. При цьому відповідна розписка видається кредитором на вимогу боржника.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Таким чином, тягар доказування тих обставин, що позику повернуто кредитору, покладається на позичальника. Враховуючи те, що позичальник ОСОБА_7 вважає виконаним своє позикове зобов'язання, проте відповідної розписки (розписок) про виконання не надає, передчасним є висновок судів про недоведеність позову ОСОБА_6

З наведених підстав ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.