розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Свалявського району Закарпатської області в інтересах держави до Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, про визнання рішень ради та державного акта на землю недійсними, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 червня 2015 року,

У січні 2015 року прокурор Свалявського району Закарпатської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом, у якому зазначав, що рішеннями сесій Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області передано у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 земельні ділянки в урочищі "Біласовиця" для ведення особистого селянського господарства площею 0, 1744 га, 0,10 га та 0,15 га відповідно. Згідно з державними актами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 вказані земельні ділянки належали відповідачам на праві приватної власності.

Згодом земельні ділянки відповідно до договорів купівлі-продажу відчужені ОСОБА_6 Рішенням 26-ої сесії 2-го скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 16 вересня 2004 року колишню під'їзну дорогу до викуплених земельних ділянок переведено із земель загального користування до земель сільськогосподарського використання і надано безоплатно у власність ОСОБА_6 Право власності на земельні ділянки площею 0,2902 га та 0,1744 га в урочищі "Біласовиця" для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 підтверджено державним актом на право власності серії НОМЕР_4, який зареєстровано від 20 жовтня 2004 року за № 0104070700399.

Зазначав, що земельні ділянки передані у власність відповідачам із земель КСП "Голубинське", які підлягали розпаюванню, і рішення про переведення даних ділянок до земель запасу сільської ради відсутнє, що суперечить Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) , положенням Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) . Оскільки під'їзна дорога у схемі поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП "Голубнське" не зазначена, вважає, що дорогу створено користувачами для доступу до земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення і рішення сільської ради 26-ї сесії 2-го скликання від 16 вересня 2004 року прийнято усупереч вимогам ст. 118 ЗК України.

Просив визнати недійсними рішення сільської ради та державний акт на право власності.

Заочним рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 червня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано недійсними рішення 20-ої сесії 2-го скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 27 грудня 2003 року, яким передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку в урочищі "Біласовиця" для ведення особистого селянського господарства; рішення 26-ої сесії 2-го скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 16 вересня 2004 року про надання безоплатно у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0402 га в урочищі "Біласовиця" - колишня під'їзна дорога - для ведення особистого селянського господарства. Визнано недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_4 від 20 жовтня 2004 року, виданий ОСОБА_6, у частині визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1744 га та 0,0402 га. В іншій частині вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у частині задоволення позову, ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_11 від 02 листопада 2015 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року № 130/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справ у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_11, у результаті чого 26 липня 2016 року зазначену справу передано судді-доповідачу Ситнік О.М.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що рішеннями Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 27 грудня 2003 року, 25 квітня та від 05 лютого 2004 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 передано у власність земельні ділянки в урочищі "Біласовиця" площею 0,1744 га, 0,10 га та 0,15 га відповідно для ведення особистого підсобного господарства (а. с. 9, 10, 12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_9 (а. с. 22).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 20 жовтня 2004 року, договорів від 23 квітня, від 24 липня та від 22 вересня 2004 року, рішення 26-ої сесії 2-го скликання від 16 вересня 2004 року ОСОБА_6 є власником земельних ділянок площею: 0,2902 га, 0,1744 га, що розташовані у с. Солочин на території Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, урочище "Біласовиця". Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 13).

Задовольняючи позов частково про визнання рішень сільради та державних актів недійсними, суди першої й апеляційної інстанцій керувалися тим, що порядок передачі земельних ділянок дотримано не було. Зокрема, в акті перевірки вимог дотримання земельного законодавства від 03 грудня 2012 року № 0046/4/1/8, складеному Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області, зафіксовано порушення порядку розпаювання земель.

Актом встановлено, що відповідно до картографічних матеріалів урочище "Біласовиця" належало до земель сільськогосподарського призначення та було передано у колективну власність КСП "Голубинське" (колишній колгосп ім. Ілліча) (а. с. 1418).

Рішенням Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області ОСОБА_8 передано у власність земельну ділянку в урочищі "Біласовиця" для ведення особистого підсобного господарства, згідно з площею інвентаризації з подальшим уточненням при виготовленні державного акта на право власності. При цьому площа земельної ділянки у рішенні не вказана.

Рішенням Голубинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 28 березня 1996 року ОСОБА_8 надано у довгострокову оренду земельну ділянку площею 0,10 га в урочищі "Біласовиця" для ведення особистого підсобного господарства строком на 25 років.

Суди вважали, що зазначений договір не був врахований при проведенні розпаювання земель КСП "Голубинське", на підставі чого вважали, що передача земельної ділянки ОСОБА_8 відбулася з порушенням вимог ст. 118 ЗК України.

Разом із тим суди не врахували, що прокурор Свалявського району Закарпатської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави, обґрунтовуючи при цьому вимоги тим, що спірні земельні ділянки були передані у колективну власність КСП "Голубинське", і особи, яким виділялися земельні ділянки, не були членами КСП "Голубинське" та не мали сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У п. 4. ст. 23 названого Закону передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Таким чином, прокурор має право звернутися до суду з позовом в інтересах держави, але у даному випадку прокурором не зазначено, яким чином порушено інтереси держави, оскільки у самій позовній заяві та судових рішеннях зазначено, що землі, стосовно яких приймалися рішення про передачу у власність фізичних осіб, належали КСП "Голубинське", тобто передані у колективну власність.

При цьому єдиним доказом передачі спірних земельних ділянок у колективну власність КСП "Голубинське" є акт перевірки вимог дотримання земельного законодавства від 03 грудня 2012 року № 0046/4/1/8, який не є правоустановчим документом, тобто доказом про належність спірних земель конкретним юридичним чи фізичним особам або державі.

Разом із тим ні з тексту позовної заяви, ні з акта перевірки від 03 грудня 2012 року не вбачається, які саме землі були передані у колективну власність КСП "Голубинське", судом не досліджувалися картографічні матеріали та рішення як органів управління КСП, так і органу місцевого самоврядування щодо долі спірної земельної ділянки, яка, як вбачається з акта перевірки, перебувала у складі земель колгоспу, за рішенням загальних зборів членів колгоспу була передана до земель місцевої ради.

У акті міститься посилання на порушення прав на вказану земельну ділянку як таку, що підлягала розпаюванню, а отже, відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) , що зазначене у тексті позовної заяви. Однак вказані протиріччя ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не враховано. Не досліджено питання щодо належності спірної земельної ділянки на час прийняття рішення органом місцевого самоврядування про надання її у користування та передачу у власність до земель територіальної громади, з урахуванням повноважень органу місцевого самоврядування та місцезнаходження земельної ділянки відповідно до вимог ст. ст. 12, 19 ЗК України у відповідній редакції.

Посилаючись на порушення передбаченого ст. 118 ЗК України порядку передачі земельної ділянки ОСОБА_8, суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази порушення такого порядку.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію у межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15.

Із матеріалів справи вбачається, що питання про застосування строку позовної давності позивачем ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції не порушувалося. Тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями розглядати питання щодо застосування строку позовної давності.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони мають бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 345, 349 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.