розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 грудня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Ю.Г. про визнання правочину недійсним.

На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що 06 серпня 2012 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Вважала, що спірний правочин є фіктивним, укладеним за відсутності дійсних намірів сторонами правочину. Зазначала, що даний правочин був здійснений з метою уникнення можливості задоволення за рахунок проданої частки квартири вимог позивачки про стягнення з відповідача ОСОБА_5 121 200 грн, за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2012 року.

Враховуючи викладене, просила визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 21 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-197цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, керуючись правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України, встановивши, що спірна квартира була передана на виконання правочину, дійшов обґрунтованого висновку, що такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Крім того, позивач не довела обставини, на які посилалась в обґрунтування позовних вимог щодо фіктивності спірного правочину.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, отже, судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 грудня 2015 року залишити без змін.