Парінової І.К., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про захист прав споживача банківських послуг та стягнення збитків, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Одеське регіональне управління" на рішення апеляційного суду Одеської області від 28 січня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про захист прав споживача банківських послуг та стягнення збитків, обґрунтовуючи вимоги тим, що 14 травня 2008 року між ним та акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі відділення № 9 філії "Одеське РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено договір банківського строкового вкладу (депозит) "Пенсійний" в іноземній валюті № 1-1/100232 терміном на один рік із автоматичним продовженням цього строку. Цього ж дня він вніс в касу банку 10 000 доларів США. 13 серпня 2012 року він збільшив суму вкладу до 24 016 доларів США, у зв'язку із чим було укладено договір банківського строкового вкладу (депозит) "Пенсійний" в іноземній валюті № 1-1/100232 на строк з 16 серпня 2012 року по 21 серпня 2013 року з умовою його продовження на 90 днів за згодою сторін. Під час дії договору він отримував проценти за договором та 15 жовтня 2013 року йому було повернуто з депозитного рахунку 4 000 доларів США шляхом перерахування на відкриту банківську картку. 23 грудня 2013 року та 27 травня 2014 року він звернувся до банку із заявами про видачу грошових коштів та процентів, визначених умовами договору, на що 27 січня 2014 року та 06 червня 2014 року отримав відмову, оскільки стосовно посадових осіб банку порушено кримінальну справу, тому питання про виплату банківського вкладу буде вирішено за наслідками розслідування кримінальної справи. Посилаючись на викладене, позивач з урахуванням уточнень остаточно просив стягнути на його користь з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" майнову шкоду у розмірі 445 835 грн 44 коп. та 55 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 445 835 грн 44 коп. та моральну шкоду - 5 000 грн. У задоволенні решти позовну відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 січня 2016 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2015 року змінено, скасовано його в частині стягнення моральної шкоди й ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське регіональне управління" просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Встановлено, що 14 травня 2008 року між ОСОБА_4 та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі начальника відділення № 9 філії "Одеське РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Шаф І.Л. було укладено договір банківського строкового вкладу (депозит) "Пенсійний" № 1-1/100232 в іноземній валюті терміном на один рік із автоматичним продовженням цього строку. На виконання вказаного договору ОСОБА_4 було внесено в касу банку 10 000 доларів США, що підтверджується відповідною заявою на видачу готівки від 14 травня 2008 року № 1 (а. с. 10).

13 серпня 2012 року з метою збільшення суми вкладу до 24 016 доларів США між ОСОБА_4 та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі начальника відділення № 9 філії "Одеське РУ" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Шаф І.Л. було укладено договір банківського строкового вкладу (депозит) "Пенсійний" № 1-1/100232 в іноземній валюті на строк з 16 серпня 2012 року по 21 серпня 2013 року з умовою його продовження на 90 днів за згодою сторін (а. с. 6, 7).

Під час дії договору від 13 серпня 2012 року № 1-1/100232 ОСОБА_4 отримував від банку проценти за ставкою 10 % річних (останній раз 25 листопада 2013 року у розмірі 466 доларів США) та 15 жовтня 2013 року йому було повернуто з депозитного рахунку 4 000 доларів США шляхом перерахування на відкриту банківську картку, що підтверджується випискою з рахунка ОСОБА_4 № 2625104101884001 за період з 01 січня 2013 року по 28 січня 2015 року та відповідними чеками на видачу готівки і стан рахунку (а. с. 8, 9, 18, 73,74, 91-93).

23 грудня 2013 року та 27 травня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до філії "Одеське РУ АТ "Банк "Фінанси та Кредит" із заявами про видачу грошових коштів у розмірі 20 014 доларів США та процентів, визначених умовами договору від 13 серпня 2012 року № 1-1/100232, на що 27 січня 2014 року та 06 червня 2014 року отримав відмови у видачі банківського вкладу та процентів нарахованих на нього, оскільки щодо посадових осіб банку порушено кримінальну справу за підозрою у скоєнні передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України злочину, та повідомлено, що питання про виплату вкладу буде вирішено за наслідками розслідування кримінальної справи (а. с. 21, 22).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування

У тих випадках, коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення банківського вкладу разом з нарахованими на нього процентами з підстав, заявлених позивачем, а саме наявності між сторонами договорів банківського вкладу (депозиту) та у порушення умов укладених договорів, безпідставною відмовою банку у поверненні сум вкладів.

Судами правильно враховано те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено укладення договору банківського вкладу, який за формою та змістом відповідає вимогам закону, а також внесення коштів на рахунок.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно виходив із відсутності доказів підтвердження моральних страждань, завданих внаслідок неправомірних дій відповідача, а крім того договором банківського вкладу не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, були предметом дослідження судів попередніх інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів, викладених в оскаржуваному рішенні, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зі змісту касаційної скарги та матеріалів справи не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.