розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2008 року у розмірі 114 335 грн 10 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом продажу банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з внесенням даних про правочин купівлі-продажу предмету іпотеки у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, а також виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із вказаного житлового будинку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 27 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 10 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 березня 2018 року. З метою забезпечення повернення кредиту між позивачем та позичальником було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку вищевказаний будинок.

Зазначав, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед банком у розмірі 10 172,16 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 114 335 грн 10 коп.

Вимога банку про добровільне погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем не задоволена. Враховуючи викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із спірного будинку.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2008 року в розмірі 10 172,16 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 114 335 грн 10 коп.:

Звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,50 кв.м, житловою площею 53.70 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 27 березня 2008 року) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 із вищевказаного будинку;

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення змінено, доповнено його вкінці п. 1 резолютивної частини фразою "Початкова ціна реалізації предмета іпотеки становить 73 068 грн".

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість, в рахунок погашення якої звернув стягнення на предмет іпотеки та виселив відповідачів із спірного будинку.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення, виходив із того, що в іпотеку передано будинок, який було одержано ОСОБА_1 у власність не за рахунок кредитних коштів, та дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

В цій частині рішення апеляційного суду відповідає фактичним обставинам справи.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-1484цс14 від 21 жовтня 2015 року, яка є обов'язковою для всіх судів.

Суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, посилався на те, що відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У рішенні суду першої інстанції, всупереч вказаній вимозі закону, початкова ціна предмета іпотеки не вказана.

Оскільки уп. 35.5. договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 73 068 грн, суд дійшов висновку про змінурішення суду в частині задоволення позовної вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення, доповнивши його в кінці п.1 резолютивної частини фразою "Початкова ціна реалізації предмета іпотеки становить 73 068 грн"

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що 27 березня 2008 року між ЗАТ "КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту, відповідно до якого банк надав останньому грошові кошти у розмірі 10 тис. доларів США на умовах визначених кредитним договором, процентна ставка - 12 % річних, кінцевий термін повернення основної заборгованості - 27 березня 2018 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 27 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав, а банк прийняв в іпотеку будинок АДРЕСА_1 який належить іпотекодавцю на праві власності.

Станом на 22 квітня 2014 року ОСОБА_1 має заборгованість перед банком у розмірі, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 10 172,16 доларів США, що за курсом Національного банку України на час звернення до суду складало 114 335 грн 10 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.

За змістом статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Таким чином, апеляційний суд, врахував вищевказані вимоги закону, та дійшов вірного висновку про визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, з огляду на указану в іпотечному договорі від 27 березня 2008 року оціночну вартість предмета іпотеки(п. 35.5 договору).

Доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування судових рішень.