головуючого Дьоміної О.О., суддів: Завгородньої І.М., Ситнік О.М., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 06 квітня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном та виселення.

Посилався на те, що під час шлюбу з ОСОБА_7 30 грудня 2004 року на підставі договорів купівлі-продажу вони придбали квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 січня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_7 змінила замки на вхідних дверях обох квартир, ОСОБА_8, який є співвласником квартири АДРЕСА_1, також чинить йому перешкоди у користуванні цією квартирою.

Враховуючи наведене, просив задовольнити позов та вселити його у квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1,зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні вказаними квартирами.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 06 квітня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 січня 2016 року у частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_6 про вселення його у квартируАДРЕСА_2та зобов'язання ОСОБА_7 не чинити йому перешкод у користуванні та розпорядженні цією квартирою скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задоволено. Вселено ОСОБА_6 у вказану квартиру, зобов'язано ОСОБА_7 не чинити позивачу перешкод у користуванні та розпорядженні нею. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні його позову про вселення його у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідачів не чинити йому перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні нею, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом у повному обсязі не дотримано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 фактично існував спір про поділ квартир, докази про те, що відповідачами порушено права позивача на володіння та користування майном у матеріалах справи відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про вселення у квартиру АДРЕСА_1, апеляційний суд керувався тим, що відповідачами не визнається право позивача на вказану квартиру, тому без вирішення питання про визнання за ОСОБА_6 права власності на цю квартиру неможливо вирішити питання про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні нею.

Судами встановлено, що 30 грудня 2004 року між ОСОБА_7, яка діяла від свого імені та від імені та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_8, ОСОБА_6, який діяв від імені і в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_8, і ОСОБА_9, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є власникам по Ѕ частини квартири кожний.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки; попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спір апеляційний суд вказаних норм права не врахував, не звернув уваги на те, що відносно придбаного в період шлюбу майна презюмується право спільної власності подружжя, а протилежне підлягає доведенню тим із подружжя, який вважає це майно своєю приватною власністю.

Однак апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин вказані норми матеріального права та зробив хибний висновок про те, що позивачем не доведено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини належним чином не встановлені та не перевірені, ухвалене у справі рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про вселення його у квартируАДРЕСА_1та зобов'язання відповідачів не чинити йому перешкод у користуванні та розпорядженні цією квартироне відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, тому суд касаційної інстанції його законність не переглядає.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 06 квітня 2016 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 та вселення в неї скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.