головуючого Дьоміної О.О., суддів: Леванчука А.О., Савченко В.О., Парінової І.К., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Служба в справах дітей Харківської районної державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2015 року,

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 23 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит на придбання квартири АДРЕСА_1 у розмірі 50 000 доларів США строком до 23 квітня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_6 23 квітня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з порушенням умов кредитного договору станом на 23 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 3 197 011 грн 68 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 394 530 грн 80 коп.; заборгованість за відсотками - 321 268 грн 80 коп.; пеня - 2 481 212 грн 08 коп., на погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна та виселити відповідачів із зазначеної квартири.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена.

Відмовляючи у позові, суди керувалися вимогами Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , протягом дії якого не може бути стягнуте нерухоме житлове майно.

Із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що 23 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 800003701, відповідно до якого останньому надано кредит на придбання квартири АДРЕСА_1 у розмірі 50 000 доларів США строком до 23 квітня 2023 року (а. с. 9, 10).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 квітня 2008 року між ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки № 800003701-И, відповідно до умов якого банку передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2008 року (а. с. 2431).

У зв'язку з порушенням ОСОБА_6 умов кредитного договору станом на 23 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 3 197 011 грн 68 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 394 530 грн 80 коп.; заборгованість за відсотками - 321 268 грн 80 коп.; пеня - 2 481 212 грн 08 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2015 року (справа № 6-1249цс15) і судами першої й апеляційної інстанцій не врахована.

Відмовляючи у позові з посиланням на Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , суди на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не дали відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, що унеможливлює ухвалення рішення судом касаційної інстанції.