головуючого Дьоміної О.О., суддів: Завгородньої І.М., Ситнік О.М., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсного правочину, за касаційними скаргами представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 10 листопада 2015 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "ЛК "Еталон") укладений договір фінансового лізингу № 003198, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу позивачу у користування автомобіль марки "SuzukiSwift", а позивач зобов'язалася прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору.

Того ж дня позивачка оплатила 10 % вартості автомобіля, що становило 30 400 грн, однак в установлений строк автомобіль вона не отримала, а на вимогу повернути сплачені кошти відповідач їй відмовив.

Просила визнати договір фінансового лізингу від 10 листопада 2015 року № 003198 недійсним, стягнути з відповідача 30 400 грн, сплачених за договором лізингу, а також неустойку у розмірі 1 216 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_6 грошові кошти за договором фінансового лізингу у розмірі 30 400 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на вказане рішення.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 березня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: подати апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 295 ЦПК України та надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

31 березня 2016 року до апеляційного суду м. Києва надійшло повідомлення від представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 щодо усунення недоліків, проте докази про сплату судового збору заявник не надав, посилаючись на ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів"

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 визнано неподаною та повернуто.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛК "Еталон" задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційних скаргах представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року та передати справу до апеляційного суду для продовження розгляду, а також скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційних скарг, вважає, що вони мають бути задоволені.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом апеляційної інстанції не враховано вимог цивільного процесуального права.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 березня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: подати апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 295 ЦПК України та надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги

З матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - зазначав, що ОСОБА_6 відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільнена від сплати судового збору, оскільки позов подано нею як споживачем.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) у цій частині у зв'язку із прийняттям Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , у редакції від 08 липня 2011 року, не змінений, з нього не виключена вказівка про звільнення споживачів від сплати судового збору.

За таких обставин, при чинності Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , яким встановлені права споживача, визначені механізми їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, серед яких право на звернення до суду, складовою забезпечення якого є звільнення споживача від сплати судового збору, саме по собі незазначення споживачів у переліку осіб, що згідно зі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" мають пільги щодо сплати судового збору, не може свідчити, що споживачі такої пільги, встановленої відносно них спеціальним Законом, який гарантує захист їх прав, не мають.

Покладаючи на позивача обов'язок по сплаті судового збору, апеляційний суд вказаних вимог закону не врахував, неправильно витлумачив закон та дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_6 при поданні апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене у справі за її, як споживача, позовом, пов'язаним із захистом її порушених прав, має сплачувати судовий збір.

З огляду на викладене оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а питання про відкриття апеляційного провадження - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів приймає до уваги, що відмовляючи у позові, апеляційний суд керувався тим, що, підписуючи договір, ОСОБА_6 мала реальну можливість ознайомитися з його умовами. Заявляючи вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу позивачка не довела, що умови цього договору порушують принцип добросовісності.

Із такими висновками погодитися неможна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Судами встановлено, що 10 листопада 2015 року між ОСОБА_6 (лізингоодержувач) та ТОВ "ЛК "Еталон" (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 003198, згідно з умовами якого ТОВ "ЛК "Еталон" зобов'язалося придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу (автомобіль марки "Suzuki Swift"), а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору (а. с. 516).

Того ж дня, як передбачено умовами договору, позивачка оплатила 10 % вартості автомобіля, що становило 30 400 грн (а. с. 20), проте предмет лізингу їй передано не було.

24 листопада 2015 року ОСОБА_6 направила на адресу відповідача заяву-повідомлення, отриману відповідачем 27 листопада 2015 року, щодо відкликання своєї згоди на укладення договору фінансового лізингу та просила протягом 7 днів повернути сплачену суму, але відповіді не отримала (а. с. 2123).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 13, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Згідно з п. 1.1 спірного договору фінансового лізингу лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає (пункт 5.4 договору).

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни (пункт 8.3 договору).

Коригування розміру лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу (пункт 8.8 договору).

За змістом п. п. 8.3, 8.8, 8.13 договору розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачено.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Зокрема, у пункті 8.3 договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (пункт 8.4 договору).

Крім того, у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються (пункт 8.13 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору лізингоодержувач має право сплачувати Авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу у додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною, та розрахований по формулі, визначеній у п. 8.2.2 даного договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

За змістом ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Суд апеляційної інстанції не зробив правового аналізу положень договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення у контексті зазначених норм ЦК України (435-15) та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Таким чином суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відсутність несправедливих відносно споживача умов спірного договору фінансового лізингу та відсутність підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .