головуючого Дьоміної О.О., суддів: Завгородньої І.М., Ситнік О.М., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Харківської міської ради про визначення порядку користування житловим приміщенням, надвірними спорудами та земельною ділянкою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 лютого 2016 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, Харківської міської ради про визначення порядку користування житловими приміщеннями, надвірними спорудами та земельною ділянкою та їх виділ.

27 січня 2014 року ОСОБА_6 уточнив позовні вимоги до ОСОБА_7, Харківської міської ради про визначення порядку користування житловими приміщеннями, надвірними спорудами та земельною ділянкою.

Посилався на те, що йому на підставі договору дарування від 06 червня 2002 року, посвідченого нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Беседою О.Д., належить 21/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, реєстровий № 2-330. Згідно з договором купівлі-продажу від 17 травня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою О.Д., реєстровий № 379, він придбав у ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 належні їм частки, а саме: по 158/2400 частки у кожної, тобто всього придбав 474/2400 частки. Отже, всього йому належить 978/2400 або 163/400 частини вказаного будинку з надвірними будівлями. Інші 1422/2400 або 237/400 його частини належать ОСОБА_7

Враховуючи те, що між співвласниками існує спір щодо користування житловим будинком з надвірними будівлями та земельною ділянкою, ОСОБА_6 просив визначити порядок користування будівлями та земельною ділянкою.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 лютого 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Встановлено порядок користування житловим будинком АДРЕСА_1 з відступом від ідеальних часток співвласників: виділено ОСОБА_6 у житловому будинку літ. "А-1" житлові кімнати 1-3, 2-6, в житловому будинку літ. "аЗ" сіни І, кухню 1-1, надвірні будівлі: тамбур літ. "а4", льох "Е", частину сараю "В", хвіртку № 5, замощення II, що складає 44/100 частини домоволодіння, тобто 1056/2400 частини, що на 78/2400 більше його ідеальної частки. Виділено ОСОБА_7 у житловому будинку літ. "А-1" житлові кімнати 2-4, 2-5, у житловому будинку літ. "а2" сіни IV, коридор 2-1, кухню 2-2, ванну 2-3, надвірні будівлі: сіни 25, ганок літ. "аб", частину сараю літ. "В", сарай літ. "Г", вбиральню літ. "Д", льох літ. "Ж", огорожу № 1, зливну яму № 3, ворота № 4, замощення І, що складає 1344/2400 частини, що на 78/2400 менше ідеальної частки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 компенсацію за відступлення від ідеальних часток співвласників у вигляді вартості 78/2400 частини домоволодіння у розмірі 2 174 грн. Зобов'язано ОСОБА_6 виконати у житловому будинку АДРЕСА_1 наступні переобладнання: демонтувати дверний проріз між приміщеннями 2-6 та 2-5, улаштувати дверний проріз між приміщеннями 1-3 та 2-6. Визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_6 виділено у користування земельну ділянку площею 131 кв. м, що становить 978/2400 частки загальної площі. ОСОБА_7 виділено у користування земельну ділянку площею 191 кв. м, що становить 1422/2400 частки загальної площі. Межа розподілу земельної ділянки проходитиме наступним чином: від лінії забудови по АДРЕСА_1, розділивши на відрізки з розмірами 4,37 м і 6,13 м, далі по лінії розподілу житлового будинку, потім по прямій лінії довжиною 2,12 м, далі повернути праворуч по прямій лінії довжиною 1,07 м, потім повернути ліворуч під кутом 90 градусів по прямій лінії довжиною 18,53 м, далі по ліні їх розподілу сараю літ. "В" до межі земельної ділянки, розділивши огорожу на відрізки з розмірами 2,87 м та 4,93 м. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, Харківської міської ради про визначення порядку користування житловими приміщеннями та їх виділ (а. с. 24).

27 січня 2014 року ОСОБА_6 уточнив позовні вимоги до ОСОБА_7, Харківської міської ради, про визначення порядку користування житловим приміщенням (а. с. 114116).

В уточненій позовній заяві вимог про виділ житлових приміщень, надвірних споруд та земельної ділянки позивачем не заявлялось.

Зі змісту судових рішень, які є предметом оскарження, вбачається, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 11 ЦПК України, вийшовши за межі уточнених позовних вимог, вирішив питання про виділ житлових приміщень та земельних ділянок, не звернув уваги на пояснення, викладені у листі Харківської міської ради від 4 січня 2012 року № 71 про відсутність доказів, які б підтверджували право власності та право користування позивача спірною земельною ділянкою (а. с. 3234).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 листопада 2013 року відновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визначення порядку користування спорудами та земельною ділянкою.

Вказану ухвалу було направлено на адресу ОСОБА_7, однак вона повернулася до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 110).

Згідно із журналом судового засідання від 12 травня 2014 року справу було відкладено на 02 червня 2014 року, про що повідомлено ОСОБА_7 (а. с. 158а).

Судова повістка, надіслана на адресу ОСОБА_7, також повернулася до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Листом Жовтневого районного суду м. Харкова від 9 червня 2014 року ОСОБА_7 було повідомлено про розгляд справи 16 червня 2014 року (а. с. 160).

Однак у матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_7 отримала вказаний лист.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 зазначає про те, що судових повісток вона не отримувала, про дату розгляду справи не знала.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

У статтях 74- 76 ЦПК України врегульовано порядок вручення судових повісток. У ч. 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Тобто, належним повідомленням особи, яка бере участь у справі, є розписка про отримання судової повістки.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення без належного повідомлення відповідача, позбавив останнього подати заперечення на позовну заяву та докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхневого розгляду справи та передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення заявника про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. ст. 74, 76 ЦПК України (1618-15) , чим, окрім іншого, порушено і вимоги ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказані порушення норм процесуального права уваги не звернув.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що фактичні обставини належним чином не встановлені та не перевірені, вимоги ЦПК України (1618-15) не дотримано, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначене вище порушення призвело до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.