головуючого Дьоміної О.О., суддів: Завгородньої І.М., Ситнік О.М., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району м. Львова, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_8, про визнання незаконними та скасування рішень, ордера, наказу, скасування свідоцтва про право власності, приєднання до квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району м. Львова, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_8, про визнання незаконними та скасування рішень, ордера, наказу, скасування свідоцтва про право власності, приєднання до квартири.

Посилались на те, що вони є наймачами квартири АДРЕСА_1, яка була надана ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Червоноармійської районної ради від 24 серпня 1982 року № 360. Однак через те, що квартира складається із однієї кімнати площею 16,8 кв. м та кухні площею 6,8 кв. м, перебуває у незадовільному технічному стані, а її планування не відповідає вимогам ДБН, вони потребують покращення житлових умов, у зв'язку із цим 03 липня 2013 року їх було взято на квартирний облік.

У 2012 році вони зверталися у Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради про приєднання суміжної квартири АДРЕСА_2 до їхньої квартири, оскільки нею ніхто не користувався. У подальшому їм стало відомо про прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення від 10 жовтня 2014 року № 766 про надання спірної квартири ОСОБА_8, видачу ордера на вселення, а в процесі розгляду справи вказана квартира відповідачем була приватизована.

Вважали, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Львівської міської ради є незаконним, а виданий ордер на вселення на підставі цього рішення - недійсним, так як площа квартири АДРЕСА_2 є меншою за встановлені норми житлової площі у ст. 47 ЖК України, а відтак не може бути надана для проживання будь-якій особі та просили задовольнити позов.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 липня 2015 року позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено частково.Визнано незаконним і скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10 жовтня 2014 року № 766 "Про надання квартири поза чергою викупу міської ради", визнано недійсним ордер від 17 жовтня 2014 року № 0004545, виданий Виконавчим комітетом Львівської міської ради на вселення ОСОБА_8 у житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2, визнано частково незаконним та скасовано наказ Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 04 березня 2015 року № 71-Ж-Л "Про передачу квартир у приватну власність", у частині передачі у власність ОСОБА_8. житлової квартири АДРЕСА_2, скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_8 на вказану квартиру, видане Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, надано квартиру АДРЕСА_2, площею 12 кв. м, в порядку приєднання до квартири АДРЕСА_1, на сім'ю позивачів.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 липня 2015 року у частині задоволення позовних вимог скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Судами встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 є наймачами квартири АДРЕСА_1, яка надана на одну особу на підставі рішення Виконавчого комітету Червоноармійської районної ради м. Львова від 24 серпня 1982 року № 360.

Зазначена квартира, загальною площею 29,9 кв. м, складається із житлової кімнати площею 16,8 кв. м, кухні 8,0 кв. м та санвузла площею 5,1 кв. м.

Згідно з технічними висновками НДІ Проектреконструкція технічний стан конструкцій та інженерного обладнання в межах квартири АДРЕСА_1 незадовільний, а місцями непридатний. Конструкції стін, перекриття, підлога пошкоджені сирістю, грибком, гнилизною, наявна велика корозія елементів системи водопостачання та каналізації, сліди систематичного протікання. Планування квартири АДРЕСА_1 не відповідає вимогам ДБН В 2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", оскільки в квартирі відсутній передпокій, нормативні санвузли, підсобні приміщення, над площею кухні в межах другого поверху розташована ванна, що категорично заборонено чинними нормами.

Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 20 травня 2013 року № 217 затверджено висновок міжвідомчої комісії від 30 квітня 2013 року, аналогічний змісту зазначеним вище технічним умовам, та визнано квартиру АДРЕСА_1 такою, що не відповідає вимогам п. 2.22, п. 2.28 ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення".

Із довідок управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають на квартирному обліку з 03 липня 2013 року № 24287, як особи, що потребують покращення житлових умов.

З матеріалів справи вбачається, що суміжною з вказаною квартирою є квартира АДРЕСА_2, загальною площею 12,9 кв. м.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2013 року ОСОБА_9 визнано таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2.

Згідно зі свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 на квартиру від 04 березня 2015 року, квартира АДРЕСА_2 приватизована та на праві власності належить ОСОБА_8

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 ЖК УРСР ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (ст. 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі . При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої ст. 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу.

При розгляді спорів щодо права користуванням жилим приміщення, яке звільнилось у комунальній квартирі, судам слід встановлювати, чи є приміщення, які звільнились не ізольованими; чи мають право особи, які претендують на зайняття зазначеного приміщення, на покращення житлових умов та чи реалізували вони своє право постановки на квартирний облік відповідно до Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській СРСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УСРСР і Української республіканської Ради профспілок від 11 грудня 2984 року № 470 (470-84-п) .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначали, що їх квартира АДРЕСА_1 не відповідає санітарно-технічним вимогам, вони перебувають на квартирному обліку, як особи, що потребують покращення житлових умов, а суміжна квартира АДРЕСА_2 площею 12 кв. м є вивільненою, за своєю площею не відповідає нормі житлової площі на одну особу, визначену ст. 47 ЖК України (менше 13,65 кв. м), а за технічним станом та благоустроєм суперечить положенням ст. 50 ЖК України, а тому не підлягає загальному розподілу між черговиками та підлягає приєднанню до належної їм квартири в порядку ст. 54 ЖК України.

В той же час зазначали, що вони мають першочергове право на приєднання вказаної квартири до своєї квартири, оскільки обидві квартири є суміжними, неповноцінними та мають спільний санвузол.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Разом з тим апеляційний суд не встановив фактичних обставин у справі, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не перевірив доводів позивачів, висновків на їх спростування не навів, не з'ясував, чи є квартира АДРЕСА_2 ізольованим приміщенням, чи не передбачено у квартирах АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 спільна кухня та туалет, чи є вони суміжними, та з врахуванням наведених обставин, чи не порушуються права позивачів на окреме користування квартирами.

Оскільки апеляційним судом не надано оцінки всім доказам, не дотримано вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, висновки суду ґрунтуються на припущеннях, апеляційним судом не встановлено фактичних обставин, не досліджено та не надано правової оцінки доказам, а на стадії касаційного перегляду справи виправити вказані недоліки неможливо, тому рішення суду апеляційної інстанції має бути скасоване з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.