Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Мостової Г.І., Савченко В.О., Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2014 року,

ОСОБА_1 звернулася до суду в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідач перешкоджає їй з дітьми користуватися Ѕ частиною квартири АДРЕСА_1, право власності на яку визнано за нею в судовому порядку, в порядку поділу спільного майна подружжя після розлучення.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 жовтня 2013 року позов задоволено частково.

Вселено ОСОБА_1 разом з неповнолітньою ОСОБА_2 та малолітнім ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1, неповнолітній ОСОБА_2, малолітньому ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, неповнолітньої ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 по 5 000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2014 року зазначене рішення районного суду скасовано й в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна виходячи з наступного.

Судом установлено, що з 09 лютого 1996 року до 22 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Дрогобицького районного суду Львівської області від 09 листопада 2011 року за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України та ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтями 356, 358 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частинами 1, 2 ст. 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач чинить їй з дітьми перешкоди у користуванні Ѕ частиною квартири, що належить їй на праві власності й є їх єдиним житлом, а саме у липні 2010 року вигнав з квартири, поміняв замки від вхідних дверей й погрожував фізичною розправою у разі повернення до квартири.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 213- 214, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів позивача щодо неможливості користування спірною квартирою належним чином не перевірив, фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановив, унаслідок чого дійшов передчасного висновку щодо недоведеності позовних вимог.

Отже, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного її вирішення й не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки, уточнивши позовні вимоги (а.с. 60), ОСОБА_1 таких вимог не заявляла а відтак задовольняючи частково позов в цій частині, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що було правильно визначено судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2014 рокув частині вирішення позовних вимог про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою скасувати, справу в цій частині передати на новий апеляційний розгляд.

В іншій частині рішення апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2014 року залишити без змін.