розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-сервіс", про зняття особи з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 січня 2016 року,

20 червня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зняття особи з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05 червня 2014 року, проте відповідач комунальні послуги не сплачує, квартиру занедбав, що унеможливлює користування такою, у добровільному порядку не виселяється та знятись з реєстраційного обліку відмовляється, що заважає їй повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2014 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1 та знято його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 січня 2016 року, заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3, про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2014 року залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 просить ухвали судів першої та апеляційної інстанції скасувати та поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення й передати справу до суду першої інстанції для розгляду по суті такої заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Постановляючи ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 пропущено строк для подання заяви про перегляд заочного рішення й підстави для його поновлення відсутні.

Проте погодитися з висновками суддів попередніх інстанцій не можна з огляду на наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на оскарження рішення суду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Чинним цивільним процесуальним законодавством установлені особливості заочного рішення суду.

Порядок оскарження відповідачем заочного рішення суду врегульований Главою 8 ЦПК України (1618-15) .

Статтею 227 ЦПК України встановлено, що відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днівз дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2014 року ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1

Копія вказаного рішення суду була надіслана ОСОБА_2 за вищевказаною адресою спірної квартири.

Звертаючись до суду з заявою про перегляд заочного рішення та поновлення строку ОСОБА_2, зазначав, що він є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонер та інвалід другою групи, восени 2014 року з приводу протиправної поведінки онука ОСОБА_4, який незаконно виселив його з квартири та привласнив особисті речі, він звернувся до правоохоронних органів, й з відповіді яких у вересні 2015 року дізнався про наявність оскаржуваного заочного рішення, що унеможливило своєчасне подання до суду заяви про перегляд заочного рішення.

Відповідно до п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Проте, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції цих обставин не врахував та не перевірив доводів ОСОБА_2 щодо дати отримання копії заочного рішення, а пославшись на те, що згідно зі зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи, відповідачем була отримана копія рішення 16 липня 2014 року, не звернув уваги на те, що копія оскаржуваного рішення була надіслана на адресу спірної квартири, з якої останнього протиправно виселили.

Перевіряючи законність ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги з цього приводу та помилково залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Таким чином, суди, як першої так і апеляційної інстанцій не забезпечили право ОСОБА_2 на доступ до правосуддя, передбачене ст. 55 Конституції Українита ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, постановили помилкові ухвали з порушенням норм процесуального права.

За таких обставин ухвали суду першої та апеляційної інстанцій відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК Українипотрібно скасувати, а питання передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України (1618-15) колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 січня 2016 року скасувати.