розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Ужоцька сільська рада Великоберезнянського району, про зобов'язання вчинити певні дії; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - Ужоцька сільська рада Великоберезнянського району, про визнання незаконним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,за касаційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 січня 2016 року,

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 2012 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 Він не може зробити ремонт фасаду будинку через те, що відповідач чинить перешкоди та забороняє йому заходити на свою земельну ділянку, Просив суд задовольнити позов та зобов'язати останнього надати йому доступ до фасаду будинку АДРЕСА_2 для здійснення робіт по ремонту фасаду з боку його дворогосподарства.

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами й просив суд визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки від 07 червня 2012 року,

Позов вмотивовано тим, що вироком Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року встановлено факт того, що попередній землекористувач ОСОБА_3 підробила акт встановлення та погодження меж земельної ділянки шляхом підроблення його підпису, на підставі чого в подальшому одержала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. При цьому має місце накладення суміжних земельних ділянок одна на одну, що порушує його право вільно володіти та розпоряджатися своєю земельною ділянкою у повному обсязі та він не має можливості оформити право власності на належну йому земельну ділянку.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 січня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 доступ до фасаду будинку АДРЕСА_2 для здійснення робіт по ремонту фасаду з боку дворогосподарства ОСОБА_2

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у доступі до фасаду будинку ОСОБА_1, що порушує його право власності.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надав суду документи, які підтверджують його право власності на земельну ділянку.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права. При цьому, зазначив, що ОСОБА_2 обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки,а тому необхідно застосовувати правовий механізм, передбачений ст. 388 ЦК України, що полягає у зверненні особи з віндикаційним позовом.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2009 року та відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК Українинабула право користування земельною ділянкою, яка була раніше виділена для обслуговування вказаного вище будинку.

Рішенням 7-ї сесії шостого скликання Ужоцької сільської ради Великоберезнянського району ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки розміром 0,0562 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1

Рішенням 13-ї сесії 6-го скликання Ужоцької сільської ради від 17 лютого 2012 року затверджено технічну документацію з землеустрою на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 площею 0,0562 га.

На підставі рішення 13 сесії 6 скликання Ужоцької сільської ради Великоберезнянського району від 17 лютого 2012 року № 91 ОСОБА_3 видано державний акт від 23 квітня 2012 року на земельну ділянку розміром 0,0562 га для будівництва житлового будинку та обслуговування господарських споруд, яка розташована за адресою будинок АДРЕСА_1

07 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, за умовами якого право власності на цю ділянку перейшло до ОСОБА_1

Відповідно до схеми земельної ділянки від 30 березня 1959 року для будівництва житлового будинку та обслуговування житлових споруд ОСОБА_2 належить право землекористування земельною ділянкою, яка розташована за адресою будинок АДРЕСА_3 розміром (конфігурація): довжина - 30м, ширина - 18 метрів.

Вироком Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року встановлено факт того, що попередній землекористувач ОСОБА_3 підробила акт встановлення та погодження меж земельної ділянки з суміжним землекористувачем ОСОБА_2

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником будинку АДРЕСА_3 (а.с. 6 т. 2), а відтак, із урахуванням наведеного, ОСОБА_2 має право користуватися земельною ділянкою, на який знаходиться успадкований ним будинок.

Крім того, подаючи зустрічний позов, ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу з огляду на те, що такий укладено на підставі державного акта, який підлягає скасування, оскільки має місце підроблення акта встановлення та погодження меж, що підтверджується вироком Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року.

Апеляційний суд, ці вимоги належним чином не перевірив та зазначив, що вони не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним власником. При цьому суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 не просив витребувати спірну земельну ділянку з володіння відповідача за зустрічним позовом, передчасно посилаючись при цьому на ст. 388 ЦК України.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув; не встановив на якій підставі користується ОСОБА_2 земельною ділянкою; не врахував того, що на цій земельній ділянці розміщено будинок, який належить йому та не визначив межі користування такою земельною ділянкою; не врахував, що вироком Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року встановлено, що ОСОБА_3 підробила підпис на акті встановлення та погодження меж земельної ділянки АДРЕСА_2 Закарпатської області; не надав оцінки висновку земельно-технічної експертизи від 13 травня 2015 року, за змістом якого має місце накладення суміжних земельних ділянок одна на одну.

Крім того, не можна вважати обґрунтованим і висновки суду щодо задоволення первісного позову.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За таких обставин порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується.

Разом з тим, задовольняючи позов ОСОБА_1. суд не з'ясував у чому саме порушення прав останнього, необхідність проведення ремонтних робіт, не визначив, які саме ремонтні роботи будуть проводитись, коли і яким чином та чи не завдасть це шкоди майну суміжному землекористувачу.

Зазначене свідчить про те, що судом апеляційної інстанції не перевірено чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, якими доказами вони підтверджуються; не встановлено усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для її вирішення, що свідчить про передчасність висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та їх відсутність для задоволення зустрічних позовних вимог, а також відповідність рішення суду першої інстанції вимогам норм матеріального й процесуального права.

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ