головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Кадєтової О.В., Ситнік О.М., Савченко В.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Бондаренка Дмитра Юрійовича, який діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року,

У березні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом.

Зазначало, що 25 жовтня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_9 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 77 620 дол. США із сплатою відсоткової ставки у розмірі 0,925 на місяць та кінцевим терміном повернення - 25 жовтня 2017 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 26 жовтня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 укладено договір іпотеки квартири, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку із неналежним виконанням кредитних зобов'язань, утворилась заборгованість позичальника перед банком у розмірі 69 342,76 дол. США.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року у розмірі 69 342,76 дол. США позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом його продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем.

В іншій частині заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

За апеляційною скаргою ОСОБА_6 справа розглядалася в суді апеляційної інстанції та ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2010 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року залишено без змін.

У січні 2015 року ОСОБА_7 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2010 року та рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Бондаренко Д.Ю., який діє від імені ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_9 належним чином не виконує умови кредитного договору від 25 жовтня 2007 року, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 14 червня 2010 року становить 93 226,52 долари США, а тому за нормами ст. 38 Закону України "Про іпотеку", вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.

Скасовуючи рішення районного суду, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що, звертаючись з указаним позовом, позивач вказав суму боргу станом на 26 січня 2009 року, у розмірі 69 342,76 доларів США. При цьому районний суд безпідставно взяв за основу розрахунок заборгованості станом на 14 червня 2010 року у розмірі 93 226,52 долари США, оскільки заяву про збільшення позовних вимог позивач не надавав.

Зазначені висновки судів не ґрунтуються на вимогах матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судами встановлено, що 25 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір, за умовами якого йому наданий кредит у розмірі 77 620 доларів США на строк до 25 жовтня 2017 року зі сплатою 11,04 % річних (а. с. 5-7).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у рівних частинах (а. с. 8-9).

Відповідно до п. 33.4 договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 520 150 грн, що еквівалентно 103 000 доларів США.

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором станом на 26 січня 2009 року в розмірі 69 342,76 доларів США.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно із ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України, не з'ясував фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, належним чином не перевірив доводів представника ПАТ КБ "ПриватБанк", у достатньому обсязі не визначився з наявністю чи відсутністю обставин, на які він посилався, не надав оцінки обставинам справи та поясненням сторін у їх сукупності, та фактично спір по суті не вирішив, у зв'язку з відсутністю заяви про збільшення позовних вимог, хоча у такому випадку мав розглянути справу у межах позовних вимог.

Разом з тим не можна залишити в силі й рішення суду першої інстанції оскільки у рішенні не вказана початкова ціна квартири для її подальшої реалізації.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

У порушення зазначених норм суд першої інстанції, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, цієї норми не врахував, у резолютивній частині рішення не зазначив початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.