розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (далі - ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія") про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 18 січня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ПрАТ "УТСК", сталася ДТП, унаслідок якої було пошкоджено його автомобіль марки "Шкода", державний номерний знак НОМЕР_1, чим заподіяно майнову й моральну шкоду, в зв'язку з чим просив стягнути зі страховика 6 478 грн 20 коп. на відшкодування майнової шкоди, з ОСОБА_2 - 5 000 грн - моральної шкоди, 750 грн - витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та 390 грн на здійснення відеозапису ДТП.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" на користь ОСОБА_1 3 239грн 10 коп. майнової шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1570 грн, а саме: 375 грн - витрати за проведення автотоварознавчого дослідження; 195 грн -витрати за отримання відеозапису з місця ДТП; 1000 грну рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду апеляційної інстанції, задовольнивши його позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що вина ОСОБА_2 не встановлена, а тому підстави для стягнення майнової та моральної шкоди відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що з урахуванням вини обох водіїв у скоєнні ДТП у співвідношенні 50% кожного, розмір відшкодування на користь позивача становить Ѕ частку від загального обсягу шкоди.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом установлено, що 18 січня 2014 року в місті Києві на перехресті вулиці Гончара та бульвару Шевченка сталася дорожня транспортна пригода за участю автомобіля марки "Мерседес", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки "Шкода", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, який є власником вказаного автомобіля.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як власника автомобіля марки "Мерседес", державний номерний знак НОМЕР_2, на момент ДТП була застрахована ПрАТ "УТСК" згідно полісу № АС/8337344 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2014 року провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу від 28 січня 2014 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Шкода", державний номерний знак НОМЕР_1, складає 6 478 грн 20 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом із тим, за положеннями ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, положення ст. 1187 ЦК України регулюють правовідносини зі спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки іншій особи, і у цьому випадку особа, яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності у випадках визначених зазначеною нормою.

На відміну від зазначених положень, ст. 1188 ЦК України регулює правовідносини щодо шкоди спричиненої взаємодією декілька джерел підвищеної небезпеки та спричинення шкоди кожному з них і при цьому враховують дії кожного володільця джерела підвищеної небезпеки, зокрема, порушення ним правил дорожнього руху, наявність причинного зв'язку не тільки з дорожньо-транспортною пригодою, а і її наслідками.

За правилами ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, обчислені в порядку передбаченому законодавством.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася саме з вини відповідача, а відтак останній та страхова компанія, що застрахувала його цивільно-правову відповідальність мають відшкодувати йому завдану матеріальну та моральну шкоду.

Відповідно до роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) , судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Тобто, лише встановивши вину, суд вирішує питання відшкодування шкоди і при вирішенні цього питання враховуються висновки експертиз, оскільки необхідно довести причинний зв'язок між ДТП і визначеними у висновку товарознавчої експертизи пошкодженнями автомобілів, а відповідно і сумою збитків. Недоведеність причинного зв'язку може бути підставою для відмови в позові.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи висновку службової перевірки від 01 травня 2014 року за фактом складання 18 січня 2014 року протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, відповідач ОСОБА_2 у дорожній ситуації, що сталася на момент ДТП повинен був керуватися п.п. 2.3(б), 10.1, 10.3 ПДР (1306-2001-п) , тобто мав можливості уникнути зіткнення.

Крім того, згідно висновку, проведеної у справі судової автотехнічної експертизи № 9-24 від 22 червня 2015 року в діях водія ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1, 11.1 та 13.1 ПДР України (1306-2001-п) , що з технічної точки зору, перебуває у причинному зв'язку з настанням даної події. При цьому, у діях водія ОСОБА_1 невідповідностей вимогам ПДР (1306-2001-п) , з технічної точки зору не вбачається.

Проте вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, на порушення вимог ст.ст. 213, 214, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; доводи та заперечення сторін належним чином не перевірив, при цьому зазначаючи про вину обох водіїв у вчиненні ДТП не навів на підтвердження цього належних й допустимих доказів, унаслідок чого не встановив дійсних обставин вчинення ДТП, унаслідок чого не визначився з виною кожного із водіїв у її вчиненні та обсягом їх відповідальності, а відтак належним чином не вмотивував й не обґрунтував свого висновку про часткове задоволення позову.

Отже, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного її вирішення й не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та дійшов передчасного висновку щодо зменшення розміру відшкодування з урахуванням вини самого позивача.

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення із передачею справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.