розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона та ОСОБА_4 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_2, по Ѕ частини кожна.

Позивач вказувала, що між ними склалися неприязні стосунки з приводу володіння та користування спірним домоволодінням, яке складається з однієї житлової кімнати, площею 9,5 кв. м, загальною площею 15,9 кв. м.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що будинок є неподільним, позивач просила суд припинити право власності ОСОБА_4 на її частку у спільному домоволодінні та визнати за нею право власності на цю частку.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Припинено право власності ОСОБА_4 на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_2.

Виплачено ОСОБА_4 67 830 грн з депозитного рахунку апеляційного суду Миколаївської області, що внесені ОСОБА_3 02 лютого 2016 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2016 року внесено доповнення в резолютивну частину рішення цього ж суду від 18 лютого 2016 року.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_2.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для припинення права власності ОСОБА_4 на належну їй частку у спільному майні, оскільки їх частки є рівними, тому її не можна визнати незначною.

Крім того, суд зазначив, що позивачем не надано доказів неможливості виділу частки та неподільності будинку, а також неможливості спільного володіння та користування ним.

Також зазначив, що позивачем не було дотримано умови щодо попереднього внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс14 та зазначив про наявність підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення права ОСОБА_4 на частку у спільному майні, оскільки її частка є незначною, спільне користування будинком не можливе.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що припинення права власності відповідача на частку у спірному будинку не завдасть істотної шкоди, оскільки їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

Крім того, щодо невнесення позивачем вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що представником позивача заявлялося клопотання про прийняття на депозитний рахунок суду грошових коштів, проте зазначене клопотання не було вирішено місцевим судом, тому позивач був позбавлений можливості їх внесення.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів суду касаційної інстанції погодитися не може з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 травня 2015 року належить на праві спільної часткової власності по Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_2.

Згідно із висновком звіту про незалежну оцінку майна від 05 серпня 2015 року вартість спірного будинку становить 5 501 долар США, що станом на 05 серпня 2015 року складало 119 451 грн.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду Миколаївської області від 21 січня 2016 року клопотання представника позивача про прийняття на депозитний рахунок суду вартості Ѕ частини домоволодіння задоволено.

02 лютого 2016 року ОСОБА_3 внесла на депозитний рахунок апеляційного суду Миколаївської області за квитанцією № 67718559 вартість Ѕ частини спірного домоволодіння у розмірі 67 830 грн, виходячи з визначеної у звіті оцінки спірного майна, з урахуванням курсу гривні до долара США станом на 21 січня 2016 року.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що ОСОБА_4 належить 1/2 частиниспірного житлового будинку, вказана частина у порівнянні з частиною співвласника ОСОБА_3, який також належить 1/2 частини будинку, не може бути визначена як незначна.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, оскільки немає достатніх правових підстав для припинення права власності ОСОБА_4 на належну їй частку в праві спільної часткової власності на житловий будинок.

З огляду на вищевикладене судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим і відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 лютого 2016 року скасувати, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2015 року залишити в силі.