розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2016 року,

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_3 у простій письмовій формі було укладено договір № 1404/0408/71-003, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 17 000 доларів США строком до 03 квітня 2028 року зі сплатою 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором того ж дня між банком та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого позичальник передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок, розташований по вул. Осіпенка, 2 у м. Вознесенську Миколаївської області з надвірними будівлями та спорудами. 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за вищевказаними кредитним та договором іпотеки. Посилаючись на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 28 липня 2015 року у нього виникла заборгованість у розмірі 266 786 грн 55 коп., з яких: 248 317 грн 12 коп. заборгованість за тілом кредиту, 18 469 грн 44 коп. - заборгованість за відсотками, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за ПАТ "Дельта Банк".

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2016 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що 04 квітня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_3 у простій письмовій формі було укладено договір № 1404/0408/71-003, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в іноземній валюті у розмірі 17 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних за весь час фактичного користування кредитом терміном до 03 квітня 2028 року (а. с. 7-20).

Того ж дня з метою забезпечення належного виконання умов вищевказаного кредитного договору між зазначеними сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 22-25).

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за вищевказаними договорами (а. с. 35-42).

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року становить 12 092 доларів 43 центи США, що еквівалентно 266 786 грн 55 коп. та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 11 255 доларів 28 центів США, що еквівалентно 248 317 грн 12 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 837 доларів 15 центів США, що еквівалентно 18 469 грн 44 коп. (а. с. 26).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, дійшов висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки, керуючись Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки ОСОБА_3 отримав споживчий кредит в іноземній валюті, а житловий будинок, який є предметом договору іпотеки є місцем його постійного проживання та іншого майна він не має.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не погодився із такими висновками, вказавши, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не є підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, а є підставою для відстрочення виконання такого рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові, виходячи із його недоведеності, оскільки в своєму позові банк не вказав вартість предмета іпотеки, як це передбачено іпотечним договором та законом України "Про іпотеку" (898-15) ; до позовної заяви також не додано висновок незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності; у судове засідання представник ПАТ "Дельта Банк" не з'явився, що позбавило суд можливості з'ясувати питання оцінки вартості предмета іпотеки у судовому засіданні.

Погодитися з таким висновком суду апеляційного суду не можна з огляду на таке.

Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 11 цього Кодексу).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Такий же порядок передбачено ч. 1 ст. 589 та ст. 590 ЦК України.

Пунктом 12 спірного договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено на підставі рішення суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у пп. 12.3.1, 12.3.2 цього договору, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набивається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. Також сторони домовилися, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачено лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року в справі № 6-1851цс15, яка згідно з вимогами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК Українина вищевикладені положення законодавства уваги не звернув, всебічному і повному з'ясуванню обставин справи не сприяв, зокрема, не встановив наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань; не дав належної оцінки змісту п. 12.2, яким передбачено, що спірний договір іпотеки є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, на підставі виконавчого напису нотаріуса, й відповідно не перевірив, чи належний спосіб захисту своїх прав обрано позивачем.

Крім того, дійшовши висновку про відмову в позові лише з підстав відсутності оцінки вартості предмета іпотеки, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, фактично усунувшись від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків та залишивши спір не вирішеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.