розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 04 лютого 2016 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту, обґрунтовуючи вимоги тим, що 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2013 року складає 14 172 грн 73 коп., в тому числі: 3 907 грн 08 коп. - заборгованість за кредитом; 7 190 грн 93 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 923 грн 64 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651 грн 08 коп. - штраф (процентна складова). Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 14 172 грн 73 коп.

Заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 13 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року у розмірі 14 172 грн 73 коп., з якої: 3907 грн 08 коп. - заборгованість за кредитом; 7190 грн 93 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1923 грн 64 коп. - заборгованість за комісію за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651 грн 08 коп. - штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 грудня 2015 року ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року скасовано й справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 04 лютого 2016 року заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 січня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 27 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та сплатою банку штрафів за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням більше ніж на 120 днів у розмірі 500 грн та 5 % від ціни позову.

Вказаний договір складається із заяви кредитора, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою.

У заяві від 27 червня 2007 року, підписаної ОСОБА_3, зазначено, що останній дає згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг між ним та банком разом. Своїм підписом він також підтвердив, що ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляд.

За умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу II Умов і правил строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором.

Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом на протязі шести місяців, картка закривається, подальше поновлення дії карти можливо лише після повного погашення заборгованості клієнтом.

Згідно з п. 9.12 строк дії договору визначено сторонами 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформувала іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується та той самий строк.

У листопаді 2013 року банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка за розрахунком банку станом на 31 жовтня 2014 року становить 14 172 грн 73 коп. та складається із: 3 907 грн 08 коп. - заборгованість за кредитом; 7 190 грн 93 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 923 грн 64 коп. - заборгованість з комісії за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651 грн 08 коп. - штраф (процентна складова).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач порушив умови договору, взяті на себе зобов'язання не виконував, передбачені умовами договору платежі не вносив, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника на користь банку.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із такими висновками, а крім того зазначив, що підстави для застосування наслідків пропуску строків позовної давності відсутні, оскільки відповідачем такої заяви до суду першої інстанції не подавалася.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказаних обставин та норм не врахував, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи відповідно до положень ст. 10 ЦПК України, зокрема, дійшовши висновку про те, що відповідачем не заявлялося клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, не надав належної оцінки наявній у матеріалах справи заяві (а. с. 36, 37), у якій ОСОБА_3, керуючись ст. ст. 257, 258 ЦК України, посилався на те, що банком пропущено трирічний строк.

Таким чином, на порушення вимог ст. ст. 212, 303, 315 ЦПК Україниапеляційний суд в достатньому обсязі не перевірив законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, чим порушив норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не перевірив строк дії картки, виданої відповідачу, обставин щодо її закриття або видачі нової картки, після закінчення строку дії попередньої. Апеляційний суд послався на термін дії картки, зазначений у витязі з електронної бази банку, при цьому не перевірив, який строк її дії зазначено на самій картці.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 339 ЦПК України, п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 року № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув уваги на те, що рішення у даній справі вже скасовувалися, а справа передавалася на новий розгляд саме з вищевказаних підстав та при повторному перегляді справи визначених законом процесуальних обов'язків не виконав, не врахував висновків і мотивів суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення та неповно з'ясував усі обставини справи.

Загальними положеннями, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215, 303, 316 ЦПК України, визначено вимоги щодо обов'язкового установлення судом під час вирішення спору в межах позовних вимог обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, без виконання яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.