розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби Звенигородського районного управління юстиції, орган опіки та піклування Звенигородської районної державної адміністрації, про встановлення батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 травня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила:

- встановити, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Звенигородського районного управління юстиції у Черкаській області змінити в актовому записі про народження ОСОБА_6 запис про батька;

- стягнути аліменти з ОСОБА_5 на користь позивачки на неповнолітнього сина в розмірі 25 % від його доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення повноліття сином, починаючи з дня подачі заяви до суду.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалась на те, що з січня до 30 травня 2014 року вони разом з ОСОБА_5 проживали у квартирі АДРЕСА_1, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, дбали один про одного, спільно забезпечували сімейний добробут, а ІНФОРМАЦІЯ_4 року у них народився син ОСОБА_7.

Посилаючись на те, що відповідач не подав заяву в органи РАЦС про реєстрацію батьківства та припинив будь-яке спілкування з позивачкою, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2016 року позов задоволено.

Встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Звенигородського районного управління юстиції у Черкаській області, внести відповідні зміни до актового запису № 29 від 09.12.2014 року, записавши батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на сина ОСОБА_8 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 29 квітня 2015 року і до повноліття дитини.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для проведення повторної судово-генетичної експертизи в іншій експертній установі, до компетенції якої відноситься проведення даної експертизи.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , а також належним чином оцінивши висновок експертизи ДНК № F 20658-15 від 13 січня 2016 року, відповідно до якого імовірність батьківства ОСОБА_5 складає 99,999999 % і батьківство практично доведено (а. с. 44 - 66), проведеної за клопотанням позивачки та щодо призначення якої відповідач не заперечував і за власним бажанням надав експериментальні зразки (а. с. 38 - 40), дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнення з відповідача аліментів у визначеному судом розмірі з урахуванням матеріального стану сторін.

При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про проведення у справі повторної судово-медичної генетично-ідентефікаційної експертизи (а. с. 124, 125-126), апеляційний суд виходив з того, що експертиза виконана генетичною лабораторією JenaGen (Федеративна Республіка Німеччина), а вказаний висновок завірено державним нотаріусом м. Йена у Німеччині та легалізовано для використання в якості офіційного документу на території іноземних держав шляхом проставлення апостилю згідно з положеннями Гаазької Конвенції 1961 року.

Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" (2933-14) Україна приєдналась до вказаної Конвенції.

Згідно з ч. 6 ст. 8 ЦПК України норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Враховуючи, що вказана експертиза проводилась на підставі ухвали суду першої інстанції від 26 червня 2015 року і не суперечить іншим матеріалам справи, а проведення експертизи німецькими експертами не заборонено законодавством, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений висновок експертів є належним та допустимим доказом, який в сукупності з іншими доказами у справі підтверджує батьківство відповідача.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.