розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсними:

- п. 1.3.1 Загальних умов кредитування - додатку до кредитного договору від 12 грудня 2013 року № 50011313;

- графік погашення кредиту за вказаним кредитним договором;

- кредитний договір від 12 грудня 2013 року № 50011313;

- договір застави транспортного засобу від 13 грудня 2013 року № 50011313.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 12 грудня 2013 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") було укладено кредитний договір № 50011313, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит у розмірі 272 556 грн 55 коп., строком на 60 місяців зі сплатою 9,90 % річних та реальною процентною ставкою - 12,86 на придбання автомобіля марки Volkswagen, модель Tiguan.

Позивач зазначав, щосума кредиту є еквівалентною 32 877, 75 дол. США та мала сплачуватись за обмінним курсом, який дорівнює 8, 29 дол. США, проте в Загальних умовах кредитування вказано про сплату коштів на основі діючого обмінного курсу валюти; процента ставка була визначена в договорі в розмірі 9,90, тоді як в Загальних умовах кредитування передбачено розрахунок на основі змінної процентної ставки у розмірі тримісячної процентної ставки EURIBOR, якщо суму кредиту в договорі визначено в євро, або ставки LIBOR в іншому випадку.

ОСОБА_4 також вказував, що положення договору дають можливість збільшувати відповідачу тіло кредиту, проте відповідач не є банківською установою, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті, у зв'язку з чим ТОВ "Порше Мобіліті" безпідставно встановлено додатковий платіж за вартість послуг, пов'язаних з погашенням та обслуговуванням кредиту.

Посилаючись на те, що при укладенні договору були порушені його права як споживача, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ТОВ "Порше Мобіліті", колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та виходив з того, що положення чинного законодавства, хоча і визначають національну валюту України - гривню як єдиний законний платіжний засіб на території України, разом з цим не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті; при цьому судами правильно зазначено, що підписавши Загальні умови кредитування ОСОБА_4 підтвердив, що ТОВ "Порше Мобіліті" належним чином ознайомив його із інформацією, передбаченою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених відповідачем.

Врахувавши вищевикладене, а також правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами та не заперечував проти надання кредиту у валюті кредитування для придбання транспортного засобу; при цьому факт отримання кредитних коштів не заперечується позивачем, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору.

Таким чином судами не встановлено обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими, графік погашення кредиту був погоджений з позивачем, умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.