Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., - розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" про поновлення на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул, вихідної допомоги, недоплаченої заробітної плати, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 грудня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" (далі - ДП "ЛДЗ "ЛОРТА") про поновлення на роботі, стягнення коштів за вимушений прогул, вихідної допомоги, недоплаченої заробітної плати. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що його незаконно звільнено із займаної посади, оскільки при скороченні чисельності штату працівників відділу, у якому він працював в першу чергу повинні були вивільняти інженерів-конструкторів нижчих категорій, тобто працівників відділу з більш низькою кваліфікацією, а не таких, як він, - провідних інженерів-конструкторів, які належать до найвищої кваліфікаційної категорії даної професії. Зазначав, що при звільненні йому повинні були виплатити вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, а виплатили лише вихідну допомогу у розмірі місячного середнього заробітку, тому просив стягнути різницю між сумою вихідної допомоги, яка належала йому згідно з вимогами закону, та тією сумою вихідної допомоги, яку йому виплатило підприємство. Крім того, позивач вважав, що всупереч положенням чинної на підприємстві Галузевої угоди, йому нараховувалась заробітна плата в меншому, ніж визначено цією угодою, розмірі, а тому просив стягнути з відповідача недоплачену йому заробітну плату за період роботи з 2010 року до 2013 року включно (за 48 місяців) з виплатою компенсації за весь цей період згідно з наданим ним розрахунком. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив поновити його на роботі, виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 102 124 грн; вихідну допомогу при звільненні в розмірі 11 071,50 грн; виплатити недонараховану заробітну плату і вихідну допомогу за відпустки за 2010 рік в розмірі 12 595,20 грн, за 2011 рік - 9 105,05 грн, за 2012 рік - 12 951,11 грн, за 2013 рік - 21 377,96 грн; виплатити компенсації за недоплачену заробітну плату за 2010-2013 роки в розмірі 36 329,84 грн.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДП "ЛДЗ "ЛОРТА" на користь ОСОБА_4 недонараховану та недоплачену заробітну плату за 2010 рік в сумі 12 595,20 грн; за 2011 рік - в сумі 9 105,05 грн; за 2012 рік - в сумі 12 951,11 грн; за 2013 рік - в сумі 21 377,96 грн, а всього 56 029,32 грн, з яких підлягає утриманню податок на доходи фізичних осіб та інші обов'язкові платежі. Стягнуто з ДП "ЛДЗ "ЛОРТА" на користь ОСОБА_4 компенсацію в сумі 36 329,84 грн за несвоєчасно виплачену заробітну плату за період з 2010 року до 2013 року станом на вересень 2015 року. В задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виплату вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ДП "ЛДЗ "ЛОРТА" просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно з наказом № 37к від 01 жовтня 1998 року по Львівському державному заводу "ЛОРТА", ОСОБА_4 було прийнято на роботу за переведенням з Державного підприємства "ЛОРТА-РЕА" на посаду провідного інженера-конструктора відділу № 812 з окладом згідно штатного розкладу (тарифної ставки) з 01 жовтня 1998 року.

Скорочення чисельності та штату працівників відбулося на підставі наказу Львівського державного заводу "ЛОРТА" № 402 від 23 жовтня 2013 року у зв'язку із зміною структури планових завдань по виробництву та відсутності державного оборонного замовлення, значним зменшенням обсягів робіт, що призвело до структурних змін чисельності працюючих та росту фонду оплати праці при падінні продуктивності праці.

На підставі цього наказу відповідачем було видано наказ № 409 від 28 жовтня 2013 року про вивільнення працівників підприємства у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з долученим до наказу списком із сімдесяти двох працівників підприємства, оформленим як додаток № 1 до наказу.

Про наступне вивільнення позивача ОСОБА_4 персонально було попереджено 29 жовтня 2013 року під розписку та запропоновано йому переведення на інше робоче місце - посаду токаря в ремонтно-механічному цеху 034, від якої позивач відмовився.

Рішенням спільного засідання первинної профспілкової організації та адміністрації ДП "ЛДЗ "ЛОРТА" від 25 грудня 2013 року надано згоду на звільнення ОСОБА_4 на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом № 741к від 27 грудня 2013 року ОСОБА_4, провідного інженера-конструктора відділу головного конструктора (812), звільнено з роботи з 08 січня 2014 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку та компенсації за 6 календарних днів невикористаної відпустки.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Звільнення із вказаної вище підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст. 40 КЗпП).

У відповідності до ч.1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При звільненні працівника на вказаній підставі за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації працівників враховується переважне право в залишенні на роботі за наявності підстав, визначених ч.ч.2, 3 ст. 42 КЗпП України.

Доказами на підтвердження більш високої чи більш низької кваліфікації та продуктивності праці можуть бути, зокрема: документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про терміни виконання окремих завдань, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про дисциплінованість працівника, наявність або відсутність дисциплінарних стягнень.

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку суд першої інстанції правильно відмовив.

Статтею другою Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) визначено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У відповідності до частини другої статті 97 КЗпП України та статті 15 Закону України "Про оплату праці", форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

На підставі ст. 34 Закону України "Про оплату праці" та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , підприємства здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог відповідно до вимог ст.ст. 212- 215 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначившись вірно з характером спірних правовідносин, встановивши в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у поновленні позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем була дотримана процедура звільнення позивача з займаної посади у зв'язку із скороченням штату, а отже підстав для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Водночас, оскільки нарахування та виплата заробітної плати позивачеві було проведено з порушенням вимог ст. 15 Закону України "Про оплату праці", а саме в розмірі нижчому, який є мінімально гарантований Галузевою угодою на 2010-2011 роки, укладеною між профспілками машинобудування та оборонного комплексу, Міністерством промислової політики та Фондом державного майна України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення на користь позивача недонарахованої та недоплаченої заробітної плати за період з січня 2010 року до грудня 2013 року у розмірі 56 029 грн відповідно до розрахунку позивача. Також суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в частині недоплаченої заробітної плати останньому в сумі 56 029 грн за період 2010-2013 роки станом на вересень 2015 року, в сумі 36 329,84 грн.

Посилання судів при вирішенні спору на положення ст. 49-1 КЗпП України, яку було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України" № 263/95-ВР від 05 липня 1995 року (263/95-ВР) на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не вплинуло.

Доводи касаційних скарг зводяться фактично до переоцінки доказів, і не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 грудня 2015 року та ухвала колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА"відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 грудня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.