Кузнєцова В.О., Мостової Г.І., Ізмайлової Т.Л., - розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернулось до суду із вказаним позовом до ОСОБА_5 мотивуючи свої вимоги тим, що 22 серпня 2011 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № BLаЖГА00065114 за умовами якого позичальник отримала кредит на поточні потреби у розмірі 13 000,00 грн, термін повернення кредиту 22 серпня 2014 року. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 04 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 69 706,90 грн, з яких: прострочена сума кредиту - 8 358,30 грн; прострочені проценти за користування кредитом - 3 474,36 грн; прострочена комісія - 5 005,00 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 52 869,24 грн.

Із урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_6 зазначену заборгованість за кредитним договором № BLаЖГА00065114 від 22 серпня 2011 року.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованість за кредитом в сумі 24 837,66 грн: 8358,30 грн - заборгованість за кредитом; 3474,36 грн - заборгованість за процентами; 5005,00 грн - прострочена комісія; 8000,00 грн - пеня. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_5просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 22 серпня 2011 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та позичальником ОСОБА_6, після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5, на підставі заяви останньої, укладено договір банківського обслуговування № BLаЖГА00065114, за умовами якого Позичальник отримала кредит на поточні потреби у розмірі 13 000,00 грн. Термін повернення кредиту визначено 22 серпня 2014 року, процентна ставка встановлена у розмірі 15 % річних та комісія за управління кредитом у розмірі 1,75% від суми кредиту.

Факт отримання позичальником вказаної суми за кредитним договором підтверджується меморіальним ордером № 991425 від 22 серпня 2011 року та квитанціями про сплату грошових коштів на погашення кредиту.

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов договору щодо погашення кредиту, станом на 04 серпня 2015 року склалась заборгованість, яку позивач визначив у сумі 69 706,90 грн, з яких: прострочена сума кредиту - 8358,30 грн; прострочені проценти за користування кредитом - 3474,36 грн; прострочена комісія - 5005,00 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 52 869,24 грн, що підтверджується довідкою та розрахунком заборгованості, складеного станом на 04 серпня 2015 року.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила - ч.1 ст. 261 ЦК України.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення,

За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин недійсність якого встановлена законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, вірно виходив із того, що позивач звернувся в межах строків позовної давності, оскільки, останній платіж на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором відповідач сплатила 05 листопада 2012 року, що підтверджується розрахунком позивача та квитанціями про сплату грошових коштів на погашення кредиту, з позовом до суду позивач звернувся 11 серпня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності від дати недотримання боржником строку погашення чергового платежу.

Факт отримання грошових коштів у розмірі 13 000 грн підтверджується меморіальним ордером № 991425 від 22 серпня 2011 року, а також діями відповідача щодо погашення кредиту.

Суди попередніх інстанцій, із урахуванням положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, дійшли вірного висновку щодо розміру пені яка підлягає стягненню, стягнувши її у значно меншому розмірі - 8 000 грн, ніж розмір пені, який згідно розрахунку кредитора в межах строку позовної давності, тобто за період з 11 серпня 2014 року по 11 серпня 2015 року - дата пред'явлення позову, що становить понад 30 000 грн.

Посилання заявника на нікчемність положень кредитного договору № аЖГА00065114 від 22 серпня 2011 року про сплату комісії та порушення кредитором ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не заслуговують на увагу, оскільки вказані положення закону яким кредитор заборонено встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону та нікчемність таких умов договору, набрали чинності 16 жовтня 2011 року, тобто після укладення договору між сторонами та на момент укладання договору така заборона законом не була визначена.

Крім того, на момент укладення кредитного договору сторони визначили на свій розсуд умови надання та повернення кредиту, які були ними погоджені та підписані, у тому числі щодо порядку сплати кредиту, процентної ставки, комісії за управління кредитом, пені, що не протирічить ст.ст. 6, 627 ЦК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року залишити без змін.