Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання правочинів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Сбербанк" на рішення апеляційного суду Сумської області від 02 лютого 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з трьома окремими позовними заявами до публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"), які були об'єднані в одне провадження, та просив суд визнати недійсними три окремих договори банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04 грудня 2013 року, застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача на користь позивача грошові кошти за ощадними (депозитними) сертифікатами на пред'явника на суми: 105 000 доларів США, 105 000 доларів США та 97 606,05 доларів США.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 грудня 2013 року між ним та відповідачем укладено три договори банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадних (депозитних) сертифікатів на пред'явника серії СР 000375 на суму 105 000 доларів США, серії СР 000379 на суму 105 000 доларів США та серії НОМЕР_1 на суму 97 606,05 доларів США на строк до 06 грудня 2014 року зі сплатою процентної ставки в розмірі 7,8 % річних. Внесення коштів на депозит у вказаній сумі підтверджено платіжним дорученням. 31 січня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення 04 лютого 2014 року ощадних сертифікатів зі сплатою коштів на поточний рахунок, відкритий у відповідача. Банк повідомив його, що грошові кошти в іноземній валюті, отримані від дострокового погашення ощадного (депозитного) сертифікату, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу такої іноземної валюти на поточний рахунок позивача в національній валюті, відкритий у банку, кошти з якого можуть бути видані позивачу або перераховані за розпорядженням позивача на інший рахунок не раніше, ніж через п'ять робочих днів після їх зарахування. Відповідач запропонував йому підписати заяву про те, що він ознайомлений зі змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , та змістом Постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України від 16 вересня 2013 року № 365 (z1592-13) .

Проте позивач з'ясував, що положення вказаних нормативних актів суперечать укладеним з ним договорам і вказані обставини були відомі відповідачу, однак не доведені до його відома.

ОСОБА_3 вважав, що договори банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного сертифікату на пред'явника є недійсними, такими, що вчинені ним під впливом обману, його права, як споживача за публічним договором (ч. 2 ст. 1058 ЦК України), були порушені, оскільки всупереч вимогам ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів" при реалізації продукції була порушена свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення, та обмежено його право будь-яким чином як споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Так, банківській установі на час укладення вищевказаних договорів було відомо про існування постанови Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 (z1592-13) та неможливість виконати умови пунктів 1.7, 2.3 вказаних договорів шляхом виплати йому номінальної вартості сертифікатів та процентів у іноземній валюті - доларах США. Відповідач навмисне приховав цю інформацію від нього, маючи умисел на заволодіння валютними ресурсами. Також такі дії відповідача як навмисне приховання інформації про неможливість виконання договорів у валюті вкладу підтверджується обставиною, що процентні ставки за депозитами у валюті значно нижчі, ніж процентні ставки за депозитами у гривні, тобто відповідач зменшував свої витрати на виплату процентів та залучав валюту на вклади від населення.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 23 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 02 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Визнано недійсним договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539615 з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника серії СР 000375, укладеного 04 грудня 2013 року між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_3 Застосовано наслідки недійсності правочину. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути публічному акціонерному товариству "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк") 924 000 грн., отриманих за документом № 12828392, та 154,44 грн., отриманих за документом № 12828362, відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539615 з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника від 04 грудня 2013 року (сертифікат серії СР 000375). Зобов'язано ПАТ "Сбербанк" видати належні ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 105 000 доларів США за ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника серії СР 000375 та прийняти від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 924 000 грн. та 154,44 грн. Визнано недійсним договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539632 з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника серії СР 000379, укладеного 04 грудня 2013 року між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_3 Застосовано наслідки недійсності правочину. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ПАТ "Сбербанк" 924 000 грн., отриманих за документом № 12836317, та 154,44 грн., отриманих за документом № 12836401, відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539632 з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника від 04 грудня 2013 року (сертифікат серії СР 000379). Зобов'язано ПАТ "Сбербанк" видати належні ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 105 000 доларів США за ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника серії СР 000379 та прийняти від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 924 000 грн. та 154,44 грн. Визнано недійсним договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539645 з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника серії НОМЕР_1, укладеного 04 грудня 2013 року між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_3 Застосовано наслідки недійсності правочину. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ПАТ "Сбербанк" 858 933,24 грн., отриманих за документом № 12832166, та 143,62 грн., отриманих за документом № 12831818, відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539645 з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника від 04 грудня 2013 року (сертифікат серії НОМЕР_1). Зобов'язано ПАТ "Сбербанк" видати належні ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 97 606,05 доларів США за ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника серії НОМЕР_1 та прийняти від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 858 933,24 грн. та 143,62 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Сбербанк",мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів про те, що під час укладення оспорюваних договорів банківського вкладу (депозиту) він був введений відповідачем в оману.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону, а наданим сторонами доказам суд дав належну правову оцінку (ст. 212 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що, підписуючи спірні договори банківського вкладу (депозиту), ОСОБА_3 був упевнений у тому, що у разі пред'явлення ним сертифікату для погашення (дострокового погашення) банк сплатить йому номінальну вартість сертифікату та проценти у валюті, в якій сертифікат було випущено, як це і передбачено пунктами 1.7., 2.3. договорів, тому під час укладення спірних договорів він був умисно введений працівниками банку в оману щодо фактів, які вплинули на його волевиявлення при їх укладенні.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судами встановлено, що 04 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є ПАТ "Сбербанк", було укладено договори банківських вкладів (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника, а саме: № 3330/005/539615 від 04 грудня 2013 року сертифікат серія СР № 000375, сума вкладу - 105 000 доларів США, строк отримання вкладу - 367 днів, процентна ставка за вкладом у строк розміщення - 7,8 % річних; дата вимоги вкладу - 06 грудня 2014 року (а. с. 141-142); № 3330/0005/539632 від 04 грудня 2013 року сертифікат серія СР № 000379, сума вкладу - 105 000 доларів США, строк отримання вкладу - 367 днів, процентна ставка за вкладом у строк розміщення - 7,8 % річних; дата вимоги вкладу - 06 грудня 2014 року (а. с. 139-140); № 3330/005/539645 від 04 грудня 2013 року, сертифікат серія СР № 000385, сума вкладу - 97 606,05 доларів США; строк отримання вкладу - 367 днів; процентна ставка за вкладом у строк розміщення - 7,8 % річних; дата вимоги вкладу - 06 грудня 2014 року (а. с. 143, 144).

31 січня 2014 року ОСОБА_3 подав до банку заяву про дострокове погашення належних йому ощадних (депозитних) сертифікатів на пред'явника серії СР № 000375, СР № 000379 та СР № 000385. Підписанням цієї заяви банк повідомив позивача про наявність постанови Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 (z1592-13) , відповідно до якої грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення сертифікату, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу іноземної валюти на його поточний рахунок в національній валюті.

Таким чином, продавши на міжбанківському валютному ринку України грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення сертифікатів, по курсу 1 долар США - 8,80 грн., банк за названими заявами перерахував ОСОБА_3: 924 000 грн. за документом № 12828392 та 154,44 грн. за документом № 12828362 відповідно до договору № 3330/005/539615 (сертифікат серії СР 000375); 924 000 грн. за документом № 12836317 та 154,44 грн. за документом № 12836401 відповідно до договору № 3330/005/539632 (сертифікат серії СР 000379); 858 933,24 грн. за документом № 12832166 та 143,62 грн. за документом № 12831818 відповідно до договору № 3330/005/539645 (сертифікат серії НОМЕР_1).

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Так, у актах прийому-передачі від 04 грудня 2013 року, що є додатками № 1 до спірних договорів та є їх невід'ємною частиною, передбачено, що клієнт підписанням цього акта погоджується, що обслуговування та погашення сертифікату здійснюється з урахуванням правил, встановлених законодавством України та Умов банківського обслуговування фізичних осіб, що діють на дату здійснення дій, пов'язаних з обслуговуванням та/або погашенням сертифікату.

Всі акти прийому-передачі від 04 грудня 2013 року містять особистий підпис позивача, отже, він був ознайомлений із вимогами законодавства України, до якого входить і постанова Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 "Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України" (z1592-13) .

Пунктами 2.1. оспорюваних договорів передбачено, що сертифікат видається банком вкладнику (з підписанням сторонами акта прийому-передачі такого сертифікату) в день укладення цих договорів за умови перерахування вкладу в сумі, зазначеній в п. 1.3. договорів, на рахунок банку, зазначений у п. 1.1. цих договорів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Проте апеляційний суд не врахував, що позивач до укладення оспорюваних договорів ознайомлювався з їх проектами та проектами актів до них, тому не був обмежений в інформації до та на час укладення спірних договорів щодо обставин, які, на думку суду апеляційної інстанції, мали істотне значення у формуванні волі позивача щодо можливості укладення спірних договорів.

Крім того, 31 січня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до банку із заявами про дострокове погашення належних йому безкупонних ощадних (депозитних) сертифікатів на пред'явника, в яких зазначено, що зі змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , та Постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України від 16 вересня 2013 року № 365 (z1592-13) , ознайомлений.

Всі заяви позивача від 31 січня 2014 року містять його особистий підпис.

Також у матеріалах справи наявна аналогічна заява ОСОБА_3 до банку від 28 січня 2014 року з аналогічним змістом, яка свідчить про ознайомлення позивача з діючим порядком зарахування грошових коштів на його поточний рахунок при достроковому погашенні сертифікатів на пред'явника ще до 31 січня 2014 року.

Судом установлено, що позивач отримав від банку грошові кошти. Отже, будь-яких претензій у ОСОБА_3 до банку з приводу виконання останнім умов оспорюваних договорів не було.

Апеляційний суд, посилаючись на зміни, внесені в 2015 році до постанови Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 (z1592-13) та Умови банківського обслуговування фізичних осіб у редакції за березень 2014 року, не врахував, що правовідносини між сторонами діяли в період з 04 грудня 2013 року (укладення договорів) до кінця лютого 2014 року (проведення банком розрахунку та отримання позивачем грошових коштів з рахунку).

При цьому апеляційний суд зазначив, що постановою Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365 (z1592-13) обмежено права пред'явника ощадного (депозитного) сертифіката, номінального в іноземній валюті, а саме право на отримання суми вкладу (депозиту) та процентів в іноземній валюті, однак залишив поза увагою те, що в зазначеній постанові не вказано про сертифікати на пред'явника.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Так, Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , та Постанова про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України від 16 вересня 2013 року № 365 (z1592-13) , зареєстровані в Міністерстві юстиції України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях, є публічними нормативними актами, відкритими для доступу та ознайомлення.

З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонами визначати умови такого договору.

Так, позивач за власним волевиявленням підписав договори від 04 грудня 2013 року та заяви на дострокове погашення сертифікатів від 31 січня 2014 року.

Отже, оспорювані правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки розміщені позивачем грошові кошти були повернуті банком згідно з вимогами чинного законодавства та умовами договорів.

При цьому, ОСОБА_3, отримавши 04 лютого 2014 року грошові кошти на свій поточний рахунок, не повернув їх як помилково отримані та/або як ті, з якими він не погоджується, зняв їх з поточного рахунку протягом лютого 2014 року в повному обсязі.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і справедливим. Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив правильне рішення.

Проте, апеляційний суд на зазначені обставини справи уваги не звернув, переоцінив докази, встановлені, досліджені та оцінені місцевим судом за ст. 212 ЦПК України, не вказавши при цьому які норми ЦПК України (1618-15) порушив суд першої інстанції, та дійшов своїх висновків на припущеннях, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 02 лютого 2016 року скасувати, рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 23 листопада 2015 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.