розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2015 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13 травня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 18 240,74 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту до 13 травня 2015 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2014 року з ОСОБА_3 стягнуто існуючу на час ухвалення рішення заборгованість по вказаному кредитному договору, яка складалася з заборгованості за тілом кредиту у розмір 5 794,51 доларів США; пені за порушення виконання грошового зобов'язання - 10 000 грн.; відповідальності за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України - 11 802,72 грн. Однак, за період з 11 листопада 2010 року по 15 грудня 2014 року бунком нараховано проценти за користування кредитом у розмірі 3 689,29 доларів США у зв'язку з порушенням строків повернення кредиту.

Оскільки, відповідач добровільно не виконав умови кредитного договору та не погасив наявну заборгованість, ПАТ "Родовід Банк" просило стягнути з ОСОБА_3 проценти за користування кредитом у розмірі 3 689,29 доларів США, пеню за прострочення сплати процентів - 49 901,48 доларів США (еквівалент 786 466,31 грн.), три процента річних від прострочених процентів по кредиту на підставі ч. 3 ст. 625 ЦК України - 256,19 доларів США (еквівалент 4 037,59 грн.)

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" борг за кредитним договором від 13 травня 2008 року в загальній сумі 53 846,96 доларів США, з яких: сума заборгованості за відсотками по кредиту - 3 689,29 доларів США, пеня за відсотками по кредиту - 49 901,48 доларів США та три відсотки річних - 256,19 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2008 року, яка складається із: заборгованості за відсотками по кредиту - 3 689,29 доларів США, пені за відсотками по кредиту - 5 000 доларів США, що в загальному розмірі становить 8 689,29 доларів США, з конвертацією цієї суми в національну валюту за офіційним курсом Національного банку України на день здійснення платежу. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд виходив із того, що відповідач порушив умови кредитного договору, а тому у нього утворилась заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом. Розмір неустойки вірно визначено банком у доларах США, проте відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України підлягає зменшенню. Разом з тим, правила ч. 3 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3 % річних не застосовуються до грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Судами встановлено, що між відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 18 240,74 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту до 13 травня 2015 року.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2014 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" стягнуто заборгованість за тілом кредиту у розмір 5 794,51 доларів США, пеню за порушення виконання грошового зобов'язання - 10 000 грн. та відповідальність за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України - 11 802,72 грн.

Оскільки зобов'язання в повному обсязі не було виконано, кошти позивачу не повернуті, відповідач несе відповідальність відповідно умов кредитного договору у зв'язку з несвоєчасним поверненням отриманих коштів та сплати процентів.

Враховуючи, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то суд має право стягнути проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.

Разом з тим, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що валюта, в якій нараховані пеня, є долари США.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Проте, положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (15-93) можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом і не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафів та пені.

Таким чином, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 3-29гс15.

Вищевикладене залишилося поза увагою апеляційного суду, який на порушення вимог статей 60, 212 ЦПК України не надав належної оцінки наданому банком розрахунку заборгованості, у якому пеня за прострочення сплати кредиту нарахована в доларах США, не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема не запропонував позивачу надати інший розрахунок кредитної заборгованості із розрахунком пені у гривні.

Крім того, не можна погодитись з висновком суду апеляційної інстанції, що правила ч. 3 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3 % річних не застосовуються до грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, норма ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Проте, чинними нормами права не заборонено стягнення передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми в іноземній валюті, що апеляційним судом залишено поза увагою.

Крім того, за загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Втім, суд апеляційної інстанції не оцінив всіх розрахунків, з яких виходив при вирішенні позову, не дослідив їх обґрунтованості та правильності.

Разом з тим, судом не встановлено, а в матеріалах справи відсутні докази виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2014 року, дати коли воно набрало законної сили, а без встановлення таких обставин неможливо вирішити питання щодо періоду нарахування та розміру відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, у порушення статей 212, 213, 214, 303, 304 ЦПК України апеляційний суд не встановив всіх дійсних обставин справи, належним чином не дослідив наданого позивачем розрахунку заборгованості та усіх його складових, а також невірно застосував норми матеріального права у частині визначення розміру пені відповідно до умов кредитного договору та 3 % річних від простроченої суми згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.