Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,
Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виділ частки із майна та припинення права спільної часткової власності; за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, приватного нотаріуса Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Оградюк Ганни Ярославівни, ОСОБА_3 про часткове скасування рішення, свідоцтва про право власності на господарські будівлі та визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку і господарських споруд, за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 04 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виділ частки із майна та припинення права спільної часткової власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на підставі договору дарування між нею та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Оградюк Г.Я. 28 вересня 2007 року, належать 36/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1.
Власниками іншої частини домоволодіння є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з частками у праві спільної часткової власності 52/100 та 12/100 відповідно.
Позивач зазначала, що між нею та відповідачами почали виникати непорозуміння щодо володіння та користування майном, згоди стосовно виділу частки між ними не досягнуто.
Посилаючись на вказані обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд виділити у власність із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, приміщення у житловому будинку літ. "А" кімнати № 1-5 площею 14,6 кв. м, кухні №1-6 площею 12,3 кв. м, гараж літ. Б, Ѕ частини огорожі № 1 вартістю 192 172 грн та припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
У вересні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 пред'явили зустрічний позов до Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, приватного нотаріуса Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Оградюк Г.Я., ОСОБА_3, у якому просили суд визнати п. 1 рішення Виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 04 липня 2007 року № 37 в частині оформлення права власності ОСОБА_7 на 36/100 частини господарських споруд, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_7 Виконавчим комітетом Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області стосовно 36/100 частини гаража літ. "Б", сараю літ. "В", літньої кухні літ. "Д", погреба літ. "Пд."; договір дарування між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 частини житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Оградюк Г.Я. 28 вересня 2007 року, недійсними.
Позовні вимоги мотивували тим, що з 1990 року ОСОБА_4 перебувала в шлюбі з ОСОБА_8, у якому у них народився син ОСОБА_5, 1995 року народження.
ОСОБА_4 зазначала, що з моменту реєстрації шлюбу по сьогоднішній день проживає по АДРЕСА_1.
Разом з ними до 2001 року проживала мати чоловіка - ОСОБА_7, яка потім вона перейшла проживати до своєї доньки - ОСОБА_3, де і проживала до моменту своєї смерті.
Вказували, що починаючи з 2001 року ОСОБА_7 у спірному будинку не проживала, участі в побудові господарських споруд не брала.
Посилаючись на те, що будівництво гаража літ. "Б", сараю літ. "В", літньої кухні літ. "Д", погреба літ. "Пд" здійснювалось нею та її чоловіком ОСОБА_8 просили позов задовольнити.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 04 березня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено.
Виділено в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 згідно з варіантом висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2015 року, в житловому будинку літ. "А" кімнату № 1-5 площею 14,6 кв. м, кухню № 1-6 площею 12,3 кв. м, всього по літ. "А" приміщення загальною площею 26,9 кв. м та господарські будівлі і споруди, а саме: гараж літ. "Б", Ѕ частини огорожі № 1, вартістю 192 172 коп.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційних скаргах ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником 36/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1.
Власником 52/100 частини домоволодіння є ОСОБА_4, а власником 12/100 частини - ОСОБА_5
Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 07 лютого 2008 року було затверджено мирову угоду, за умовами якої визначено право власності ОСОБА_4 на 52/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, ОСОБА_5 - на 12/100 його частини.
Також судами встановлено, що згоди щодо володіння та користування спірним домоволодінням між сторонами не досягнуто.
Задовольняючи первинний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з можливості виділу в натурі 36/100 частини спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, з урахуванням висновків додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2015 року № 397.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з його необґрунтованості.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судами надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною 1 ст. 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (z0774-07) .
Так, згідно з п. п. 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої Ради (ст. 152 ЖК УРСР). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необґрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні.
Відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2015 року № 397, призначеної ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 06 березня 2015 року, можливий виділ у натурі 36/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться на АДРЕСА_1.
Можливо виділити в натурі із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за вищевказаною адресою, приміщення у житловому будинку літ. "А" кімнати № 1-5 площею 14,6 кв. м, кухні № 1-6 площею 12,3 кв. м, гараж літ. "Б", огорожу № 1 вартістю 192 172 грн, що становить 32/100 частки.
Розмір компенсації різниці вартості часток становить 23 553 грн.
Необхідно виконати ремонтно-будівельні роботи з переобладнанням житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у два ізольовані приміщення та влаштувати ґанок.
Рішенням виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 29 вересня 2015 року № 46 дозволено ОСОБА_3 перепланування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за вищевказаною адресою.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про виділ частки в спільному майні та припинення права спільної часткової власності.
Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про часткове скасування рішення, свідоцтва про право власності на господарські будівлі та визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку і господарських споруд з огляду на наступне.
На підставі ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 7 лютого 2001 року № 11 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 дозволено оформити право власності на спірний житловий будинок, на підставі цього рішення останнім видано свідоцтво про право власності на житловий будинок.
Рішенням виконавчого комітету Чорногузівської сільської Вижницького району Чернівецької області від 4 липня 2007 року № 37 внесено зміни в рішення виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 7 лютого 2001 року № 11, дозволено оформити право власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на спірний житловий будинок, на підставі цього рішення видано свідоцтва про право власності ОСОБА_8 на 64/100 частини житлового будинку, ОСОБА_7 на 36/100 частини житлового будинку.
За змістом ч. 1 ст. 188 ЦК України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року (v0007700-91) № 3 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" з наступними змінами різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле, тобто є приналежністю головної речі (будинку), яка слідує за головною річчю. За такого підсобні будівлі не є самостійним об'єктом цивільних прав, в тому числі не можуть бути самостійним об'єктом права власності.
Як вбачається з технічного паспорта на спірний житловий будинок такий об'єкт цивільних прав складається з житлового будинку літ. "А", гаража літ. "Б", сараю літ. "В", вбиральні літ. "Г", літньої кухні з верандою літ. "Д", підвалу літ. "Пд", огорожі № 1, які призначені для обслуговування житлово-побутових потреб власника будинку і пов'язані з будинком спільним призначенням.
Таким чином, господарські будівлі та споруди гаража літ. "Б", сараю літ. "В", вбиральні літ. "Г", літньої кухні з верандою літ. "Д", підвалу літ. "Пд", огорожі № 1 є приналежністю до житлового будинку літ. "А", утворюють складну річ, яка є єдиним об'єктом цивільних прав.
Що стосується вимог позивача щодо визнання частково недійсним договору дарування, у зв'язку із тим що такий договір не підписаний дарувальник власноруч, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на таке.
За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Положеннями ч. 4 ст. 207 ЦК України передбачено, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи, на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Встановлено, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Оградюк Г.Я. 28 вересня 2007 року, текст правочину у її присутності підписано за дорученням ОСОБА_9 у зв'язку з похилим віком дарувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
З огляду на відсутність підстав для захисту самостійного права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на гараж літ. "Б", сарай літ. "В", літню кухню з верандою літ. "Д", підвал літ. "Пд", огорожу № 1 останніми не доведено порушення їхніх прав та інтересів оспорюваним договором дарування частини житлового будинку.
За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2016 року та ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 04 березня 2016 року, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 04 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
О.С. Ткачук
М.К. Гримич
О.В. Кафідова
В.М. Колодійчук
І.М. Фаловська