розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про визнання договорів оренди землі недійсними, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду Київської області від 17 грудня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 02 січня 2013 року він уклав із Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - СТОВ "Зоря") договір оренди, за яким передав в оренду належну йому земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га.

У липні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 02 січня 2013 року він уклав із СТОВ "Зоря" договір оренди, за яким передав в оренду належну йому земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,809 га.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року об'єднано в одне провадження цивільну справу № 370/1883/15-ц за позовом ОСОБА_7 та цивільну справу № 370/1882/15-ц за позовом ОСОБА_6

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року позовну заяву ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про визнання договору оренди недійсним задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 02 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря".

Визнано недійсним договір оренди землі від 02 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_7 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря".

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь ОСОБА_7 сплачений судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" задоволено.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року скасовано і ухвалено нове.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про визнання договорів оренди землі недійсними.

Стягнуто із ОСОБА_6, ОСОБА_7 із кожного на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" судовий збір в розмірі 268 гривень 40 коп.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 17 грудня 2015 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що укладені між сторонами договори оренди землі не містять істотних умов договору, передбачених у ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме: не зазначені умови індексації орендної плати, не вказані умови передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі, що, у свою чергу, є підставою для визнання цих договорів оренди недійсними.

При цьому суд виходив із того, що відсутність у договорах умов індексації орендної плати призводить до її фактичного зменшення, враховуючи інфляцію, а відсутність умов передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі може призвести до зловживань із боку відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що при укладенні оспорюваних позивачами договорів оренди сторонами дотримано вимоги ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладання договору) щодо такої істотної умови як орендна плата із зазначенням її розміру та індексації (п. п. 5, 9, 10, 13 договорів оренди).

Отже, умови укладених між сторонами договорів оренди землі щодо розміру орендної плати та індексації залежно від коефіцієнту індексації, визначеного законодавством, відповідають вимогам закону.

Також апеляційним судом встановлено, що оспорювані договори оренди землі не містять однієї з істотних умов, а саме умови передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі. Проте колегія суддів вважає, що цей факт не є підставою для визнання недійсними договорів оренди, оскільки позивачі не надали суду доказів, що відсутність вказаних умов договорів призвела до порушення їх прав, зокрема не надали доказів, що СТОВ "Зоря" передало ділянки чи одну з них у заставу або внесла до статутного фонду права оренди землі, що призвело до порушення їх прав. Таких доказів позивачі не надали ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га, що розташована на території Соснівської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, що підтверджується державним актом.

ОСОБА_7 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га, що розташована на території Соснівської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2, що підтверджується державним актом.

02 січня 2013 року між ОСОБА_6 і СТОВ "Зоря", а також між ОСОБА_7 і СТОВ "Зоря" було укладено два окремі аналогічні за змістом договори оренди землі, за умовами яких позивачі передали, а відповідач прийняв у строкове платне користування для сільськогосподарського використання земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га і площею 2,809 га, належні позивачам.

Обидва договори оренди землі укладені строком на 5 років і зареєстровані у встановленому законом порядку.

Невід'ємною частиною цих договорів є акти приймання-передачі об'єкта оренди (додаток № 1) та витяг із Державного земельного кадастру на земельну ділянку (додаток № 2).

Так, у п. 9 договорів вказано, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, обумовленої в п. 5 цього договору, або в розмірі 960,04 грн на рік.

Згідно з п. 5 договорів нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору становить 32 001,34 грн., а відтак 3 % від даної суми і становить визначену сторонами орендну плату в сумі 960,04 грн.

Пункт 10 договорів оренди передбачає обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації, а п. 13 договорів передбачає кілька умов обов'язкового перегляду орендної плати, в тому числі у разі зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно зі ст. 289 Податкового Кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що умови укладених між сторонами договорів оренди землі щодо розміру орендної плати та іі індексації в залежності від коефіцієнта індексації, визначеного законодавством, відповідають вимогам закону.

Також встановлено, що оспорювані договори оренди землі не містять однієї з істотних умов, а саме умови передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі. Проте колегія суддів вважає, що цей факт не є підставою для визнання недійсними договорів оренди з наступних міркувань.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом вказаних норм об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

При розгляді справи позивачі не надали суду доказів, що відсутність вказаних умов договорів призвела до порушення їх прав, зокрема не надали доказів, що СТОВ "Зоря" передало ділянки чи одну з них у заставу або внесла до статутного фонду права оренди землі, що призвело до порушення їх прав.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13 та постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-233цс14. При розгляді цих справ Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а відтак однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку із його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається лише на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову і визнання правочину недійсним.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків суду апеляційної інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.