розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 3 вересня 2013 року між нею та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") укладено три договори банківського вкладу, а саме: договір № SAMDN25000737420348 на суму 800 тис. грн строком на один рік та виплатою 18 % річних на суму вкладу; договір № SAMDN25000737420448 на суму 800 тис. грн строком на один рік та виплатою 18 % річних на суму вкладу та договір № SAMDN25000737420121 на суму 515 523 грн 43 коп. строком на один рік та виплатою 18 % річних на суму вкладу.

Позивач зазначала, що після закінчення строку дії вказаних договорів вона неодноразово зверталась на адресу відповідача із заявами та телефонними дзвінками про повернення суми основного вкладу та нарахованих за ними відсотків.

Посилаючись на те, що відповідач заяви про повернення банківського вкладу залишив без задоволення, грошові кошти не повернув, чим порушив її права, та з огляду на викладені обставини просила позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2015 року у задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 грошові кошти за депозитним договором від 3 вересня 2013 року № SAMDN25000737420348 у розмірі 800 тис. грн, нараховані відсотки за цим договором у розмірі 211 463 грн, 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 6 509 грн та інфляційні збитки у сумі 12 664 грн, а усього стягнуто 1 030 636 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 грошові кошти за депозитним договором від 3 вересня 2013 року № SAMDN25000737420448 у розмірі 800 тис. грн, нараховані відсотки за цим договором у розмірі 211 463 грн, 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 6 509 грн та інфляційні збитки у сумі 12 664 грн, а усього стягнуто 1 030 636 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 грошові кошти за депозитним договором від 3 вересня 2013 року № SAMDN25000737420121515 у розмірі 515 523 грн 43 коп., нараховані відсотки за цим договором у розмірі 136 267 грн 67 коп., 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 4 194 грн 80 коп. та інфляційні збитки у сумі 8 160 грн 73 коп., а усього стягнуто 664 146 грн 63 коп.

В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності грошових коштів на відповідних банківських рахунках, відкритих у ПАТ КБ "ПриватБанк" на виконання умов договорів банківського владу. Також зазначив, що сторона відповідача не змогла ані підтвердити, ані спростувати факт наявності невиконаних перед позивачем грошових зобов'язань за цими договорами.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні договори і платіжні доручення мають усі необхідні реквізити, а відтак банк зобов'язаний виплатити вкладнику депозит і проценти на вклад на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу. Проте позивачем не доведено свого наміру щодо розірвання договорів після закінчення строку його дії, тобто 3 вересня 2014 року. Вимога про повернення грошових коштів була надіслана на адресу банку 5 травня 2015 року, якою позивач, крім іншого, засвідчила свій намір припинити дію спірних договорів. Таким чином, з банку на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за період з 5 травня 2015 року (дати, коли було направлено вимогу про повернення коштів) до 11 серпня 2015 року (дата подачі позовних вимог). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази надання конкретних видів послуг та їх вартості, зокрема відсутній акт про виконання робіт-послуг.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Апеляційним судом установлено, що 3 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" у відділенні, що розташоване в Автономній Республіці Крим у м. Сімферополь, були укладені три депозитні договори, а саме: договір № SAMDN25000737420348 вклад "Стандарт", за умовами якого позивач внесла на особистий рахунок НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 800 тис. грн з відсотковою ставкою 18 % річних; договір № SAMDN25000737420448 вклад "Стандарт", за умовами якого позивач внесла на особистий рахунок НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 800 тис. грн з відсотковою ставкою 18 % річних; договір № SAMDN25000737420121 вклад "Стандарт", за умовами якого позивач внесла на особистий рахунок НОМЕР_3 грошові кошти в розмірі 515 523 грн 43 коп. з відсотковою ставкою 18 % річних.

5 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк" з письмовою заявою щодо повернення грошових коштів за депозитними договорами, яка задоволена не була, кошти не повернуті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України (435-15) та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 (z1172-03) передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з п. 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Однак вищевикладене залишилося поза увагою й відповідною оцінкою суду апеляційної інстанції, який усупереч вимогам ст. ст. 10, 58- 60, 212, 213 ЦПК України не перевірив у достатньому обсязі наявних у справі доказів та не надав їм належної правової оцінки.

Таким чином, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.