розглянувши в судовому засіданні справуза позовом обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за опалення місць загального користування багатоквартирного будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 3 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2016 року,

У серпні 2015 року обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (далі - ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго") звернулось до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 та зареєстрована за даною адресою. У будинку діє внутрішньобудинкова система централізованого опалення і на вводі в будинок встановлено загальнобудинковий засіб обліку спожитої теплової енергії. ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до вказаного багатоквартирного будинку.

У 2006 - 2007 роках ОСОБА_3 звернулась до підприємства із заявами про видачу технічних умов на відключення квартири від системи централізованого опалення будинку та про перегляд умов договору на теплопостачання в зв'язку з відключенням квартири. Проектною організацією при виготовленні проекту влаштування індивідуального опалення виконано розрахунок кількості теплової енергії, яка витрачається стояками і нагрівальними приладами приміщень місць загального користування та розподільчими трубопроводами при відключенні окремих приміщень від системи централізованого опалення у зв'язку з улаштуванням автоматичного джерела теплопостачання.

Відповідачем у квартирі встановлено індивідуальну (автоматичну) систему опалення та виконано роботи з відключення квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання шляхом видимого розриву зварювальних приєднань радіаторів.

Між сторонами відсутній письмовий договір про надання послуг з опалення місць загального користування, проте ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" такі послуги надаються, а відповідач їх приймає і тому має обов'язок щодо їх оплати, що також передбачено п. 28 Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) .

ОСОБА_3 в односторонньому порядку не виконує покладених законодавством обов'язків з оплати опалення місць загального користування будинку в опалювальні періоди з грудня 2008 року до квітня 2015 року, внаслідок чого утворилась заборгованість. На вимогу про оплату спожитої теплової енергії відповідач не реагує.

Виданий Лубенським міськрайонним судом Полтавської області судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 1 225 грн 54 коп., був скасований судом за заявою останньої 18червня 2015 року.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за опалення місць загального користування багатоквартирного будинку в розмірі 1 225 грн 54 коп. та судові витрати.

Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 3 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" заборгованість за спожиту теплову енергію за період з грудня 2008 року до травня 2015 року в розмірі 1 225 грн 54 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач у період з грудня 2008 року не проводить оплату послуг з централізованого опалення місць загального користування багатоквартирного будинку, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з грудня 2008 року до травня 2015 року. Розрахунок заборгованості проведено згідно з вимогами чинного законодавства, відповідачем не спростований. Заяви щодо застосування строків позовної давності від ОСОБА_3 не надходило.

Проте повністю погодитись із таким висновком судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1. Квартира у встановленому законом порядку відключена від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання у зв'язку з облаштуванням автономного джерела тепло забезпечення.

ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" пред'явило позов про стягнення заборгованості за опалення місць загального користування багатоквартирного будинку, посилаючись на Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Згідно зі ст. 158 ЦПК України розгляд судом справи у судовому засіданні відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений ч. 4 ст. 74 ЦПК України.

За змістом ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки - повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка - повідомлення - завчасно.

Разом з тим відомостей про те, що відповідач було належним чином повідомлена судом про розгляд справи 3 листопада 2015 року в матеріалах справи немає, судові повістки ОСОБА_3 взагалі не направлялись, докази виконання судом вимог ст. ст. 74 - 76 ЦПК України у справі відсутні.

Крім того, на а.с. 63 міститься оголошення в газеті з повідомленням ОСОБА_3 про розгляд справи на 3 листопада 2015 року, що не є доказом, який підтверджує належну фіксацію повідомлення про дату судового засідання, оскільки положення ч. 9 ст. 74 ЦПК України стосуються лише щодо відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. При цьому місце проживання (перебування) ОСОБА_3 відоме.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йомусудової повістки є порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши справу у відсутності відповідача, суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Проте суди не врахували, що ОСОБА_3 не мала можливості заявити в суді першої інстанції про застосування позовної давності, оскільки не була належним чином повідомлена про розгляд справи, жодної повістки не отримувала, була позбавлена можливості надати заперечення стосовно позовних вимог.

Отже, у порушення ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК Українисуди на зазначені положення закону уваги не звернули,усупереч наведеним вимогам ЦПК України (1618-15) доводи ОСОБА_3 належним чином не перевірили та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 3 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.