Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Савченко В.О., Черненко В.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Святошинський районний суд міста Києва, про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2016 року,

У вересні 2014 року звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що 28 лютого 2007 року о 07 год. 50 хв. він був затриманий на кордоні "Нові Яриловичі" при в'їзді в Україну з Республіки Білорусь та доставлений до Святошинського РУГУ МВС України у

м. Києві. 02 березня 2007 року йому було пред'явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України. Також зазначає, що з 28 лютого 2007 року по 25 жовтня 2007 року він незаконно перебував під вартою.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року його було виправдано.

Позивач вважає, що порушена відносно нього кримінальна справа є виключною за характером допущених порушень права на захист, нез'ясованістю обставин справи та однобічною оцінкою наявних доказів.

Вважав, що йому були створені штучні процесуальні перешкоди, що були спрямовані на порушення його прав щодо розумних строків розгляду справи та на справедливий суд.

Також зазначав, що з 28 лютого 2007 року по 16 січня 2014 року він був позбавлений конституційного права на роботу, у зв'язку із відстороненням від посади на підставі незаконного затримання при черговому в'їзді в Україну у відрядження. Саме незаконне застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою в СІЗО м. Києва, потім підписка про невиїзд та постійне кримінальне переслідування у суді, позбавило його можливості повернутись на роботу до Республіки Білорусь, де він працював до затримання, внаслідок чого він не отримав заробітну плату у розмірі 610 791 грн 69 коп. та частку у статутному фонді господарського товариства з іноземними інвестиціями "Інтерагро", що становила 94 500 доларів США.

Всі дії по наданню юридичної допомоги здійснювала його дружина ОСОБА_5, обов'язковість перебування якої на території України було зумовлено тим, що вік та стан його здоров'я вимагали постійного забезпечення надання правової допомоги, що змусило її звільнитися з посади директора ТОВ "Інтерагро". Позивач змушений був наймати житло на території України за адресою: АДРЕСА_1, та змушений був укласти угоду зі сторонніми особами для здійснення догляду за його хворими батьками.

В результаті кримінального переслідування були порушені його конституційні права на захист, доступ до суду, гідність і особисту недоторканість, що призвело до незаконного порушення кримінальної справи, незаконного затримання за застосування до нього запобіжного заходу тримання під вартою та підписки про невиїзд. Страждання, які виникли упродовж тривалого часу, призвели до виникнення додаткового захворювання на серці, брадикардії, що потребує негайного оперування для відновлення стану його здоров'я.

Крім того, додаткових моральних страждань він зазнав внаслідок втрати роботи та житла на території Республіки Білорусь, розповсюдження відносно нього неправдивої інформації щодо вчинення ним кримінального правопорушення та неможливістю виїхати до Республіки Білорусь до своїх батьків, які були хворими, та на поховання матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути на його користь неотриману заробітну плату та її інфляційну складову у розмірі 610 791 грн 69 коп., суму частки у статутному фонді у розмірі

94 500 доларів США, неотриману заробітну плату ОСОБА_5, як оплата юридичних послуг у розмірі 633 848 грн 37 коп., понесені витрати на оренду житла у розмірі 117 000 грн, витрати по утриманню непрацездатних батьків у розмірі 13 800 доларів США, моральної шкоди у розмірі 5 300 000 грн та 35 000 доларів США.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від

18 січня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державного Бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 350 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 01 грудня 1994 року (266/94-ВР) встановлено спеціальній порядок відновлення порушених прав громадян внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду. Порядок застосування зазначеного Закону визначає Положення від 04 березня 1996 року.

Відповідно до п.11 Положення для визначення розміру шкоди, громадянин, відносно якого постановлено виправдувальний вирок, протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу.

Так, 28 березня 2014 року Святошинським районним судом м. Києва ОСОБА_4 було направлено повідомлення про його право звернутися до суду з вимогою про визначення розміру шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

Разом з тим, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення втраченого заробітку внаслідок незаконних дій та витрат за надання юридичної допомоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дані вимоги є передчасними, оскільки їх відшкодування встановлено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" (266/94-ВР) , відповідна заява позивачем не подавалась і така можливість ним не втрачена.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.