розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Оболонь" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Оболонь" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2014 року, додаткове рішення Нововмосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року,

У січні 2012 року публічне акціонерне товариство "Оболонь" (далі - ПАТ "Оболонь") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 01 березня 2008 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Магнат Сервіс" (далі - ТОВ "Магнат Сервіс") було укладено договір купівлі-продажу продукції, відповідно до умов якого ПАТ "Оболонь" зобов'язалось виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ "Магнат Сервіс" - її приймати та оплачувати, а також повернути тару. Договір було укладено на термін один рік, проте у подальшому його дія була пролонгована до 01 березня 2012 року.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за вищевказаним договором між ПАТ "Оболонь" та ОСОБА_3 13 травня 2008 року було укладений договір іпотеки, предметами якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площами 0,25 га та 0,29 га за цією ж адресою, загальною вартістю 1 181 195 грн.

Посилаючись на те, що у результаті неналежного виконання ТОВ "Магнат Сервіс" своїх зобов'язань за договором утворилася заборгованість, яку товариство та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2014 року у задоволенні позову ПАТ "Оболонь" відмовлено.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суд Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2014 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року залишені без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2014 року відмовлено ПАТ "Оболонь" у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі ПАТ "Оболонь" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що основне зобов'язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й зобов'язання, яке його забезпечувало, - іпотека.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши при цьому також про те, що зобов'язання за іпотекою припинилося у результаті припинення основного зобов'язання.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 01 березня 2008 року між ПАТ "Оболонь" та ТОВ "Магнат Сервіс" було укладено договір купівлі-продажу продукції, відповідно до умов якого ПАТ "Оболонь" зобов'язалось виготовляти та продавати продукцію, а ТОВ "Магнат Сервіс" - її приймати та оплачувати, а також повернути тару. Договір було укладено на термін один рік, проте у подальшому його дія була пролонгована до 01 березня 2012 року.

У результаті неналежного виконання ТОВ "Магнат Сервіс" своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу, станом на 22 грудня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 463 тис. 570 грн. 15 коп.; вартість тари, яка не була повернута, - 2 089 980 грн.

18 жовтня 2012 року Господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ "Магнат Сервіс", а постановою від 06 листопада 2012 року ТОВ "Магнат Сервіс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі та призначено ліквідатора.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу - ТОВ "Магнат Сервіс" (т. 2, а.с. 117).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (далі - Реєстр) 22 травня 2013 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "Магнат Сервіс" у зв'язку з визнанням його банкрутом (т. 2, а.с. 132).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, що залишилось невиконаним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру.

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою і кредитором.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Частинами 1, 2 ст. 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

ЗАТ "Оболонь" реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом в період дії договору іпотеки, коли зобов'язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося та до виключення боржника з Реєстру.

Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред'явивши до нього позов.

Апеляційний суд не врахував визначеного законодавством винятку із загального правила про припинення договору іпотеки та дійшов помилкових висновків щодо припинення іпотеки у зв'язку з ліквідацією юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника - юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до Реєстру кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до іпотекодавця.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Оболонь" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.