головуючого Дьоміної О.О., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Савченко В.О., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зміну ідеальних часток співвласників будинку, визнання частини будинку об'єктом спільної власності подружжя, визнання права власності на частину будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 8 червня 2002 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7. У шлюбі мають дочку, ОСОБА_9, 2008 року народження. Відповідач ОСОБА_8 є її свекром, якому на праві приватної власності належав жилий будинок АДРЕСА_1. У вказаному будинку була зареєстрована вона та їхня дочка. ОСОБА_8 за договором дарування від 19 серпня 2005 року подарував своєму сину ОСОБА_7 19/100 частин цього жилого будинку. Ця частина будинку складалася з приміщень: 1-6 житлова кімната, площею 24,6 кв. м, 1-7 житлова кімната, площею 14,7 кв. м. На час укладення цього договору площа жилого будинку становила 65,5 кв. м житлової площі, 124, 1 кв. м загальної площі, його вартість становила 79 904 грн. Подарована частина будинку становила 39,3 кв. м загальної та житлової площі.

Позивач зазначала, що під час перебування у шлюбі до подарованої частини будинку була зроблена добудова літ. "А1-Ж" на підставі дозволу, наданого виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Київської області згідно з рішенням від 18 жовтня 2005 року № 264.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 20 квітня 2010 року № 144/6 "Про дозвіл на оформлення відповідної правової документації на самочинне збільшення житлової площі житлового будинку" дозволено ОСОБА_7 оформити відповідну правову документацію на самочинне збільшення житлової площі жилого будинку по АДРЕСА_1 на 17,0 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 травня 2010 року № 168/6 погоджено прийняття закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, а саме: добудови літ. "А1-Ж" до житлового будинку загальною площею 63,3 кв. м, житловою - 17,0 кв. м, у тому числі: приміщення коридору 2-1, площею 16,0 кв. м, туалету 2-2, площею 1,6 кв. м, ванни 2-3, площею 6,4 кв. м, кухні 2-4, площею 22,3 кв. м, житлової кімнати 2-5, площею 17,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

14 червня 2010 року виконавчим комітетом Бучанської міської ради Київської області видано ОСОБА_7 довідку за № 28-е про погодження прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Позивачка стверджувала, що ця добудова була зведена за рахунок їхніх з чоловіком спільних трудових та грошових затрат, а тому вважала, що має право на неї.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визначено, що частка у будинку АДРЕСА_1 складає 33/50 частини. Визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 33/50 частини у будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 33/100 частини у будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із передачею справи для продовження її розгляду до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Указані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що з 2002 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За договором дарування від 19 серпня 2005 року, посвідченим державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області ОСОБА_12, ОСОБА_8 подарував своєму сину ОСОБА_7 19/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1 (а. с. 26). Ця частина будинку складалася з приміщень: 1-6 житлова кімната, площею 24,6 кв. м, 1-7 житлова кімната, площею 14,7 кв. м, тобто дана частина будинку становила 39, 3 кв. м загальної та житлової площі.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за час шлюбу до подарованої частини будинку була зроблена добудова літ. "А1-Ж" на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області від 18 жовтня 2005 року № 264 "Про дозвіл на добудову до житлового будинку" (а. с. 31).

Позивач в обґрунтування заявленого позову зазначала, що це призвело до збільшення частки у спільному майні подружжя.

Апеляційний суд вважав такі доводи позивача безпідставними і недоведеними, оскільки спірний об'єкт не є спільним майном подружжя та складається з двох частин, а саме: частина будинку 19/100 була подарована ОСОБА_8 своєму сину, ОСОБА_7, і, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою власністю останнього. Добудована частина будинку (створене майно) згідно з наявними у матеріалах справи доказами, не введена в експлуатацію, а тому в силу вимог ст. 331 ЦК України на неї не може бути визнано право власності.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки висновок апеляційного суду про те, що неприйнятий в експлуатацію новостворений добудований будинок не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, відповідно до якої згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його в експлуатацію і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, щодо застосування положень ч. 2 ст. 331 ЦК України.

Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ