розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Старостинська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її батько, ОСОБА_5, після смерті якого залишилося спадкове майно у вигляді житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1. Позивач є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька та своєчасно звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте у січні 2015 року їй нотаріус повідомив, що нібито її батько 12 вересня 1997 року склав заповіт на все своє майно на ім'я ОСОБА_4, який посвідчено сільською радою Роздільнянського району Одеської області за реєстровим № 24. Зазначила, що за свого життя батько запевняв позивачку, що все своє майно буде належати їй як єдиній дочці, тому у неї виникли сумніви щодо складення заповіту. Також вказала, що ОСОБА_4 подала нотаріусу не оригінал, а дублікат заповіту, де відсутні будь-які підписи її батька. На вимогу видати їй копію заповіту представники сільради відмовили, що поглибило її сумніви у тому, що заповіт взагалі складався. Просила суд визнати недійсним заповіт від 12 вересня 1997 року, складений від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на ім'я ОСОБА_4, який посвідчено Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області та зареєстровано 12 вересня 1997 року за № 24, згідно з яким ОСОБА_5 заповів ОСОБА_4 все своє майно, із чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, яке буде належати йому на день його смерті, оскільки ОСОБА_5 такого заповіту не складав.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 12 вересня 1997 року, складений від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на ім'я ОСОБА_4, який посвідчено Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області та зареєстровано 12 вересня 1997 року за № 24, згідно з яким ОСОБА_5 заповів ОСОБА_4 все своє майно, із чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, яке буде належати йому на день його смерті, оскільки ОСОБА_5 такого заповіту не складав.

У касаційній скарзі з урахуванням уточненої редакції від 30 травня 2016 року ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають наведеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України (435-15) . Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК (435-15) немає відповідного правила (п. 16 постанови).

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_3 (до одруження ОСОБА_5) є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Батько позивача - ОСОБА_5 - після розлучення з матір'ю, ОСОБА_6, проживав у АДРЕСА_1 та перебував у другому шлюбі із ОСОБА_7

Відповідач ОСОБА_4 є онукою ОСОБА_7

15 червня 2003 року ОСОБА_7 померла, після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці Старостинської сільської ради, яке належало ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на будинковолодіння, виданого Виконавчим комітетом Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області 24 квітня 1996 року. Так, вказане будинковолодіння складається із жилого будинку літ. "А", житловою площею 26,20 кв. м, та господарських будівель: гаража літ. "Б", літньої кухні літ. "В", сараю літ. "Г", цистерни літ. "І".

Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняв ОСОБА_5 та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24 грудня 2003 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить зазначене нерухоме майно.

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_3, яка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Також установлено, що 20 січня 2015 року позивач у нотаріуса дізналася про наявність заповіту, складеного 12 вересня 1997 року від імені її батька, ОСОБА_5, на все його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, на ім'я ОСОБА_4, із покладенням на неї обов'язку надати право ОСОБА_7 пожиттєвого проживання в належному йому житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, посвідченого того самого дня Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 28 жовтня 2015 року № 3983/02 підписи від імені ОСОБА_5 у наданих на експертизу: заповіті від 12 вересня 1997 року, складеному від імені ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4, розміщеному в графі "Подпись"; реєстрі для реєстрації нотаріальних дій Виконавчого комітету Старостинської сільської ради депутатів трудящих Роздільнянського району Одеської області за 1978-1979 рр., 1997-2002 рр., розміщеному на 61 арк. в графі "Розписка про одержання нотаріально оформленого документа" - виконані не самим ОСОБА_5, а іншою особою (особами); ці підписи виконані з намаганням наслідування підпису (підписам) (т. 2, а. с. 11-15).

При цьому у згаданому висновку зазначено, що для проведення судово-почеркознавчої експертизи справжності підписів, виконаних від імені ОСОБА_5 у зазначених документах, надано достовірний порівняльний матеріал у достатньому обсязі, який є допустимим для експертного дослідження.

За таких обставин та з підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, правильним є висновок суду про задоволення позову та визнання недійсним зазначеного вище заповіту, адже, як правильно установив суд на підставі наявних у справі доказів, указаний заповіт підписано не заповідачем ОСОБА_5

Ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями статей 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України суд законно та обґрунтовано стягнув з відповідача понесені позивачем витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, витрати на правову допомогу та витрати на проведення експертизи.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги відповідача про те, що експерт не взяв до уваги, що підпис в заповіті поставив ОСОБА_5, а підписи в наданих до суду документах (вільних зразках) були зроблені іншою особою, зазначивши, що вони ґрунтуються на припущеннях та спростовуються змістом експертного висновку.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у день посвідчення заповіту ОСОБА_5 був у приміщенні Старостинської сільської ради, апеляційний суд обґрунтовано визнав такими, що не мають правового значення для справи, оскільки ця обставина не є належним доказом на підтвердження факту складання ОСОБА_5 заповіту.

Наведені в касаційній скарзі відповідача доводи аналогічні за змістом доводам апеляційної скарги, які апеляційний суд обґрунтовано спростував, вони спростовуються установленими судом обставинами справи та положеннями статей 10, 57- 60 ЦПК України і зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.