розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про вселення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив вселити його до будинку АДРЕСА_1 усунутиперешкоди в користуванні ним та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 200 тис. грн, посилаючись на те, що на підставі рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 року йому на праві спільної часткової власності належить 33/100 частини вказаного вище жилого будинку. Указаним рішенням суду також проведено реальний поділ майна, визначено порядок користування ним та порядок користування земельною ділянкою. Проте відповідач перешкоджає йому в користуванні будинком, його переплануванні, змінив замки на воротах та не допускає його до житла.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 про вселення відмовлено.

Позов ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у виконанні робіт із здійснення переобладнання у будинку та господарській споруді, розташованих по АДРЕСА_1 визначених рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної (немайнової) шкоди в розмірі 500 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали у спадок житловий будинок АДРЕСА_1 Розмір ідеальної частки позивача становив 1/3, відповідача - 2/3.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 року проведено реальний поділ вищевказаного житлового будинку, яким позивачу виділено у власність 33/100 частки спірного будинку, відповідачу - 67/100 частки. Зокрема, у власність ОСОБА_3 виділено кімнату 3 площею 10 кв. м (з переобладнанням на кухню 3' площею 8,61 кв. м та коридор 3" площею 1,2 кв. м), житлову кімнату 2" площею 11,1 кв. м, сіни 1" площею 4,0 кв. м, сарай Г-1 та інші будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці. Інша частина житлового будинку та частина будівель і споруд виділена відповідачу ОСОБА_4

Також вказаним рішенням суду зобов'язано ОСОБА_3 за власні кошти провести наступні переобладнання: в житловій кімнаті № 2 встановити перегородку; в сінях "а-1" з віконного отвору обладнати вхідний дверний отвір; між сіньми "а-1" та житловою кімнатою № 2 обладнати дверний отвір та інше. ОСОБА_5 мав здійснити інші переобладнання в суміжних приміщеннях.

Крім того, рішенням суду визначено порядок користування земельної ділянкою, загальною площею 1500 кв. м. Розмежування земельних ділянок необхідно було провести за схемою та описом до неї, відповідно до судової додаткової будівельно-технічної експертизи. Цим же рішенням суду зобов'язано ОСОБА_4 за власні кошти також провести переобладнання в будинку та господарських спорудах.

На виконання вищезазначеного рішення апеляційного суду від 13 липня 2009 року за заявою ОСОБА_3 05 серпня 2009 року було отримано виконавчий лист у частині зобов'язання ОСОБА_4 провести переобладнання в спірному будинку.

16 жовтня 2009 року виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду закінчено у зв'язку з проведенням ОСОБА_4 переобладнання в будинку та господарській споруді.

Відмовляючи у задоволенні позову про вселення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що враховуючи рівність прав співвласників при здійсненні права спільної часткової власності, мають бути враховані інтереси всіх її учасників (ст. 358 ЦК України), тобто реалізація права одним із співвласників не повинна зачіпати інтереси інших співвласників.

Задовольняючи частково позов про зобов'язання ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у виконанні робіт із здійснення переобладнання у будинку та господарській споруді, суд послався на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 року, яким проведено поділ спірного будинку та на ОСОБА_3 покладено обов'язок провести відповідні переобладнання. Вказаним судовим рішенням також визначено порядок користування земельної ділянки.

Доведеним суд вважав і факт неправомірних дій відповідача.

Проте погодитися з висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 11 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) (далі - постанова Пленуму), у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215- 217 ЦПК України (п. 13 постанови Пленуму).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 з урахуванням уточнень від 02 грудня 2015 року просив:

1) вселити його в належну на праві приватної власності частку 33/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

2) зобов'язати ОСОБА_4 надати йому (позивачу) ключі від воріт за вказаною вище адресою;

3) зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкод йому (позивачу) зробити ті переобладнання, які зобов'язаний виконати за власні кошти у будинку та господарській споруді за рішенням апеляційного суду від 13 липня 2009 року, та провести розмежування земельної ділянки відповідно і в порядку до вищевикладеного рішення;

4) зобов'язати ОСОБА_4 демонтувати у житловому будинку літ. "А-1" металопластикове вікно, яке встановлено в сінях "а-1", де він (позивач) згідно з рішенням апеляційного суду від 13 липня 2009 року повинен провести переобладнання віконного пройому у вхідний пройом;

5) зобов'язати відповідача не чинити перешкод у користування належними йому (позивачу) 33/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

6) Зобов'язати відповідача привести у відповідність до вимог реєстраційного паспорта інвентарний номер 2855 та реєстраційний номер 2467, відновити всі будівлі та елементи будинку;

7) стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 200 тис. грн.

Втім суди, вирішуючи спір, не зробили жодних висновків щодо вимог про зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачу зробити ті переобладнання, які він зобов'язаний виконати за рішенням апеляційного суду від 13 липня 2009 року, щодо вимог про розмежування земельної ділянки відповідно і в порядку до вищевказаного судового рішення та вимог про зобов'язання ОСОБА_4 демонтувати у житловому будинку літ. "А-1" металопластикове вікно.

Так, із рішення суду першої інстанції, яке апеляційним судом залишено без змін вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_3 про вселення залишено без задоволення, вимоги про усунення перешкод у виконанні робіт зі здійснення переобладнання у будинку та господарській споруді та про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Водночас, резолютивна частина судового рішення не містить висновків щодо вирішення решти вимог позивача.

Крім того, розглядаючи вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача надати ключі від воріт, суд послався на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 25 лютого 2014 року, яка була ухвалена у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Згідно із вказаною вище ухвалою апеляційного суду ОСОБА_6, як потерпілий, отримав ключі від воріт і до вересня 2012 року мав вільний доступ до садиби, оскільки у нього були свої ключі від старих воріт. Після встановлення нових воріт також мав вільний доступ, користуючись ключами від нових воріт.

При цьому суд не перевірив доводів позивача про те, що з того часу минуло 3 роки і відповідачем на час розгляду даної справи встановлено нові замки, ключів від яких він не має, та на надав оцінки показам свідків, які були допитані в судовому засіданні з цього приводу.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки та також указано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди повинні надати належну оцінку всім доводам сторін у справі, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.