розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року,

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на невиконання відповідачем судового рішення про стягнення з нього такої заборгованості, яка внаслідок зміни курсу іноземної валюти на теперішній час становить 320 760 грн 16 коп.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Кей-Колект" просить ухвалені в справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з безпідставності заявлених вимог, оскільки положення ст. 625 ЦК України, на які посилався позивач, до правовідносин, що виникли між сторонами застосуванню не підлягають.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 15 травня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 16 250 доларів США зі сплатою 12,5% річних строком до 16 травня 2028 року.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 лютого 2010 року встановлено факт наявності заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором в розмірі 15 259, 76 доларів США та стягнуто її в гривневому еквіваленті по курсу на час розгляду справи, на користь АКІБ "УкрСиббанк" в розмірі 121 260 грн 30 коп.

На підставі вказаного рішення відкрито виконавче провадження, у якому згідно ухвали Комсомольського районного суду м. Херсона від 15 листопада 2013 року замінено стягувача АКІБ "УкрСиббанк" на ТОВ "Кей-Колект", до якого право вимоги перейшло відповідно до договору факторингу від 11 червня 2012 року.

Вищезазначене рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на даний час не виконано.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Як роз'яснено у п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.

Отже, відсутність реального виконання зобов'язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України.

Крім того позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно ст. 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.

Факт часткового повернення суми позики з порушенням встановленого договором позики строку повернення, не звільняє боржника від відповідальності, передбаченої ст. ст. 625, 1048 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що часткове погашення суми наявної заборгованості відповідачем під час розгляду справи, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року № 6-37цс15 та від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів власних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Проте зазначені положення законодавчих актів та обставини справи, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 10, 212, 316 ЦПК України не врахував, доводи та заперечення сторін належним чином не перевірив, не дослідив наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, не з'ясував з чого вона складається та за який період нарахована, з урахуванням того, що зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором не виконано не встановив дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначився з обсягом відповідальності відповідача, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Отже, апеляційний суд не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають визначальне значення для неї, висновки суду в порушення вимог закону ґрунтуються на припущеннях, що свідчить про невиконання судом обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України.

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ