головуючого суддів: Іваненко Ю.Г., Висоцької В.С., Савченко В.О., Кафідової О.В., Умнової О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року,

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 29 серпня 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № 77.1/АА-572.07.2.

Відповідно до п. п. 1.1, 2.1 кредитного договору позивач відкрив відповідачу ОСОБА_6 відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 44 982,00 доларів США терміном по 29 серпня 2014 року включно.

Кредитні кошти були надані на купівлю автомобіля марки Toyota FJ Cruiser, рік випуску 2007. Забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором була застава автомобіля згідно з договором застави транспортного засобу № 77.1/АА-572.07.2.

Згідно з п. п. 3.1, 3.3 кредитного договору ОСОБА_6 зобов'язався щомісяця до "10"-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати суму заборгованості за кредитом у сумі 536 доларів США та сплачувати позивачу нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до "10"-го числа (включно) кожного календарного місяця.

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 77.1/АА-572.07.2 в повному обсязі. Однак у порушення умов кредитного договору ОСОБА_6 не виконував свої зобов'язання щодо сплати щомісячних платежів у сумі 536 доларів США за кредитним договором.

Станом на 04 вересня 2014 року сума заборгованості за кредитним договором становить 95 373,89 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань перед позивачем було укладено договір поруки 29 серпня 2007 року з ОСОБА_7, яка як солідарний боржник зобов'язалася відповідати у повному обсязі перед позивачем за повне та своєчасне виконання зобов'язань відповідачем за кредитним договором.

Згідно з п. 1.3 договору поруки поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 02 червня 2015 року позовну заяву ПАТ "Родовід Банк" задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 1 882 359,68 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" судові витрати 3 654 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором № 77.1/АА-572.07.2. від 29 серпня 2007 року в сумі 47 521,43 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становило 1 001 751,74 грн, та пеню в сумі 220 924 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" судовий збір у сумі 3 654 грн по 1 827 грн з кожного.

У касаційній скарзі ПАТ "Родовід Банк" просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що загальна сума заборгованості ОСОБА_6 становить 95 373,89 дол. США, поручитель ОСОБА_7 взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за порушення зобов'язань за кредитним договором на тих самих умовах та в ті самі строки, що і позичальник. Також суд першої інстанції взяв до уваги, що сума пені значно перевищує розмір збитків, завданих банку, а тому вважав за можливе зменшити суму пені. При цьому суд виходив з того, що грошовою одиницею України є гривня.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що до пені підлягає застосуванню річна позовна давність, а також дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитом у валюті, в якій було надано кредит.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 29 серпня 2007 року ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № 77.1/АА-572.07.2., відповідно до п. п. 1.1, 2.1 якого позивач відкрив відповідачу ОСОБА_6 відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 44 982,00 доларів США терміном до 29 серпня 2014 року включно. Кредитні кошти були надані на купівлю автомобіля.

Згідно з п. п. 3.1, 3.3. кредитного договору ОСОБА_6 зобов'язався щомісяця до "10"-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати суму заборгованості за кредитом у сумі 536 доларів США та сплачувати позивачу нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до "10"-го числа (включно) кожного календарного місяця.

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 77.1/АА-572.07.2 в повному обсязі. На порушення умов кредитного договору ОСОБА_6 не виконав зобов'язання щодо сплати щомісячних платежів у сумі 536 доларів США за кредитним договором.

Станом на 04 вересня 2014 року сума заборгованості за кредитним договором згідно з наданим розрахунком становить 95 373,89 доларів США, а саме: сума простроченої заборгованості за кредитом - 36 909,09 доларів США, сума простроченої заборгованості за процентами за кредитом - 4 865,9 доларів США, сума заборгованості за кредитом та процентами (за весь період) - 41 774,99 доларів США, сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом (за весь період) - 41 812,32 доларів США (523 951,50 грн), сума пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом (за весь період) - 6 040,1 доларів США (75 689,31 грн), сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами (за весь період) - 47 852,47 доларів США (599 640,82 грн), сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту (за весь період) - 5 019,46 доларів США (62 898,98 грн), сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів за кредитом (за весь період) - 726,97 доларів США (9 109,69 грн), сума трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості за кредитом та процентами (за весь період) - 5 746,43 доларів США (72 008,67 грн).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, керуючись основними засадами цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України (435-15) "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, сліддійтивисновку про поширення норми ч. 3 ст. 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.

Крім того, за змістом ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки ст. 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності. (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-780цс15).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 (15-93) , ст. 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15.

Суд апеляційної інстанції під час перевірки рішення суду першої інстанції викладеного вище не врахував, неправильно застосував норми матеріального права щодо позовної давності, встановивши наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості за кредитом у валюті з еквівалентом у національну валюту.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.