розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного сумісного майна, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона разом з ОСОБА_7 проживала однією сім'єю з 1999 року по жовтень 2013 року.

Весь цей час вони мешкали в будинку АДРЕСА_1, який належить на праві власності відповідачу.

За час спільного проживання однією сім'єю з відповідачем за рахунок спільних грошових та трудових затрат вони провели реконструкцію та значні прибудови до будинку АДРЕСА_1, внаслідок чого вартість зазначеного будинку в декілька разів збільшилась.

Після проведення реконструкції будинку і здачі його в експлуатацію виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я відповідача було видано свідоцтво про право власності від 25 грудня 2007 року на підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 12 листопада 2007 року № 681/01-06.

Також за час спільного проживання в травні 2005 року сторонами було придбано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 яке було оформлено на відповідача одноособово на підставі договору купівлі-продажу.

Оскільки факт проживання однією сім'єю підтверджується наданими до суду доказами (фотокартками та свідченнями свідків) позивач просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю з відповідачем в період з січня 2004 року по жовтень 2013 року, визнати майно, яке складається з будинку АДРЕСА_1 та нежилого приміщення по АДРЕСА_2 об'єктами права спільної сумісної власності, визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку та Ѕ частину приміщення.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 березня 2015 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю та розподіл спільного сумісного майна задоволено, встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в період з січня 2004 року по жовтень 2013 року.

Визнано що майно, яке складається з будинку АДРЕСА_1 та нежилого приміщення АДРЕСА_2 є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 та на Ѕ частину приміщення АДРЕСА_2.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 березня 2015 року скасовано.

Ухвалено нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю та розподіл спільного сумісного майна відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання позивача й відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року по жовтень 2013 року та розподіл майна, посилаючись на показання свідків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що будинок АДРЕСА_1 був реконструйований вже у 2002 році, а сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих обставин положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" будуть правильно застосовуватися.

Встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу є юридичним фактом, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Колегія суддів вважає, що оскільки не встановлено наявності спільного майна та потреби в його розподілі, то встановлення факту спільного проживання є зайвим.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 27 лютого 1990 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу придбав будинок АДРЕСА_1 який на той час складався із однієї кам'яної будівлі під літ "А", загальною житловою площею 25,2 кв. м з господарчими будівлями (сарай літ "Б", вбиральня літ "Д", забори літ. № 1-4, теплиці-І, мощенія-II), розташованих на земельній ділянці площею 737 кв. м.

Відповідно до розпорядження виконавчого комітету Одеської міської ради від 17 червня 1993 року № 587 ОСОБА_7 була надана земельна ділянка площею 878 кв. м за АДРЕСА_1 в постійне користування для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

На підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 квітня 2002 року № 249/01-04 було призначено за заявою ОСОБА_7 державну приймальну комісію для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом реконструйованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

Також у 2007 році ОСОБА_7 вдруге звернувся до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про призначення державної приймальної комісії для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом реконструйованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

Розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 17 серпня 2007 року № 484/01-06 призначено за заявою ОСОБА_7 державну приймальну комісію для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом реконструйованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

Станом на 11 березня 2002 року житловий будинок за АДРЕСА_1 складався з двоповерхового будинку загальною площею 199,8 кв. м, житловою - 136,5 кв. м, що підтверджується технічною документацією, наданою КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради.

Актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 18 червня 2002 року комісією було встановлено, що будинок АДРЕСА_1 закінчений будівництвом.

Також установлено, що у 2002 році вже був побудований такий самий об'єкт, про який зазначено у техпаспорті від 2007 року.

25 грудня 2007 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1, який складається з одного житлового будинку літ "А", загальною площею 199,8 кв. м, жилою 136,5 кв. м.

Також ОСОБА_7 належить нежиле приміщення АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу реєстраційний № 2-2064, посвідченого 08 травня 2005 року Шостою Одеською державною нотаріальною конторою.

Відповідно до висновку експерта від 22 серпня 2014 року № 432 в будинку АДРЕСА_1, починаючи з грудня 2000 року проводилась реконструкція, яка фактично закінчилась у 2002 році та 11 березня 2002 року був складений технічний паспорт.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до роз'яснень, наведених в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим, суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих обставин положення ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" будуть правильно застосовуватися.

Апеляційним судом не встановлено, що приміщення АДРЕСА_2 було придбано ОСОБА_7 та ОСОБА_6 внаслідок спільної праці, також в матеріалах справи відсутні будь-які докази ведення сторонами спільного господарства, побуту та бюджету, а також між ними не існувало будь-яких письмових угод з приводу майна.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування згаданих висновків апеляційного суду, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ