розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року,

У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 09 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_6 був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 189/08-ФЛ, за яким банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності кредитні ресурси шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії на картковий рахунок, з розміром кредитного ліміту в сумі 25 000 грн, зі сплатою 21 % річних, строком повернення 20 березня 2010 року.

У зв'язку з тим, що позичальник не мав можливості вчасно погасити заборгованість, на його прохання борг був реструктуризовано (пролонговано) шляхом укладання кредитного договору від 22 квітня 2010 року № 021/10-ФЛ, згідно з п. 2.1 умов цього договору ліміт кредитування становив 20 000 грн, а процентна ставка - 30 % річних.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 22 квітня 2010 року № 021/10-ФЛ з ОСОБА_7 було укладено договір поруки від 22 квітня 2010 року № 021/10/01.

Також на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором з ОСОБА_8 було укладено договір поруки від 22 квітня 2010 року № 021/10/02.

Поручителі зобов'язалися перед банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 22 квітня 2010 року № 021/10-ФЛ.

Зобов'язання за кредитним договором боржник не виконує, ухиляється від погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим станом на 22 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 12 130,85 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6 613,24 грн; нараховані відсотки за простроченою (несанкціонованою) заборгованістю - 1 551,29 грн; пеня за несвоєчасне погашення - 3 966,32 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно зазначені суми та витрати у справі.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року, стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № 021/10-ФЛ від 22.04.2010 року станом на 22.01.2014 року утворилася заборгованість у розмірі 12 130 грн 85 коп., з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 6 613 грн 24 коп., нараховані відсотки по простроченій (несанкціонованій) заборгованості - 1 551 грн 29 коп., пеня за несвоєчасне погашення - 3 966 грн 32 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на повернення судових витрат 81 грн 20 коп. з кожного.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до нього, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт порушення умов кредитного договору та наявність заборгованості станом на 22 січня 2014 року встановлено, а тому дійшли висновку про солідарне стягнення з відповідачів визначеної заборгованості за кредитним договором від 22 квітня 2010 року № 021/10-ФЛ на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

З урахуванням встановленого строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором до 05 квітня 2012 року, договір поруки від 22 квітня 2010 року № 021/10/02, яким встановлено припинення поруки у разі, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя, не є припиненим у розумінні положень ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 09 квітня 2008 року між ВАТ "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_6 був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 189/08-ФЛ, згідно з п. 2.1 якого на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності банк відкрив позичальнику відновлювану кредитну лінію з розміром кредитного ліміту в сумі 25 000 грн на картковий рахунок, зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами у розмірі 21 % річних, строком повернення кредиту 20 березня 2010 року.

22 квітня 2010 року на підставі заяви ОСОБА_6 борг за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 189/08-ФЛ було реструктуризовано (пролонговано) шляхом укладення кредитного договору від 22 квітня 2010 року № 021/10-ФЛ.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору від 22 квітня 2010 року № 021/10-ФЛ ліміт кредитування становив 20 000 грн, а процентна ставка - 30 % річних.

За умовами кредитного договору від 22 квітня 2010 року № 021/10-ФЛ банк зобов'язався надати ОСОБА_6 кредит у зазначеній сумі, а останній, у свою чергу, зобов'язався повернути кредит в обумовлений договором строк, а саме до 05 квітня 2012 року.

На забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_6, між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_7 укладено договір поруки від 22 квітня 2010 року № 021/10/01, згідно з п. 1.1 якого останній зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

На забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_6 між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_8 укладено договір поруки від 22 квітня 2010 року № 021/10/02, згідно з п. 1.1 якого останній зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Позичальник не виконав зобов'язання стосовно своєчасного погашення заборгованості у встановлені строки, у зв'язку з чим станом на 22 січня 2014 року склалась заборгованість у розмірі 12 130,85 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6 613,24 грн, нараховані відсотки за простроченою (несанкціонованою) заборгованістю - 1 551,29 грн, пеня за несвоєчасне погашення - 3 966,32 грн, що підтверджується розрахунком ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", складеного станом на 22 січня 2014 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, ст. 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом договору поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, а саме стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами ст. 554 ЦК України та умовами договорів поруки.

Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

Як установлено судами попередніх інстанцій, кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред'явити свої вимоги безпосередньо поручителю.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-255цс15.

Суд апеляційної інстанції під час перевірки рішення суду першої інстанції викладеного вище не врахував, неправильно застосував норми матеріального права, та дійшов помилкового висновку про законність та й обґрунтованість рішення місцевого суду у частині солідарної відповідальність поручителів перед кредитором.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то ухвала цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.