розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Довіра та гарантія", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кошляк Н.Е., про визнання іпотечного договору недійсним, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом про визнання іпотечного договору недійсним, який неодноразово уточнювали.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 червня 2010 року ОСОБА_3 був придбаний житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 зазначала, що на даний час вона має намір розпорядитись належним їй нерухомим майном, однак дізналась, що воно є предметом іпотеки за договором від 14 вересня 2006 року, укладеним між ЗАТ "Агробанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", ОСОБА_4, на забезпечення виконання зобов'язань останньої перед банком за кредитним договором від 14 вересня 2006 року.

Позивачі вказували, що за оспорюваним договором в іпотеку було передано майнові права на незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1, проте у внесеному нотаріусом до Державного реєстру іпотек записі від 09 квітня 2010 року предметом іпотеки зазначений житловий будинок площею 359 кв. м по АДРЕСА_1, що суперечить вимогам Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

27 листопада 2009 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу продала земельну ділянку площею 0,15 га за вказаною адресою ОСОБА_7, а 25 червня 2010 року ОСОБА_7 продав будинок та земельну ділянку ОСОБА_3

На теперішній час вона є власником вказаного будинку і його добросовісним набувачем, проте іпотекодержатель намагається звернути стягнення на майно у звґязку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що майнові права на час укладення іпотечного договору предметом іпотеки бути не могли, просили визнати цей договір недійсним і зобов'язати нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек відповідний запис.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - просить скасувати рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, врахувавши висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 08 квітня 2015 року про направлення справи на новий розгляд, виходив з того, що оспорюваний іпотечний договір був укладений між ЗАТ "Агробанк" та ОСОБА_4 на забезпечення виконання кредитного договору, кошти на підставі якого були спрямовані на придбання майнових прав на нерухомість, що будується за адресою по АДРЕСА_1, а чинний на момент виникнення спірних правовідносин Закон України "Про іпотеку" (898-15) містив норми щодо укладення договору іпотеки, предметом якого можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судами надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Судами встановлено, що 14 вересня 2006 року між ОСОБА_4 та ЗАТ "Агробанк" укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_4 отримала 211 493 долара США на строк до 13 вересня 2021 року для придбання нерухомості.

В цей же день на забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору сторони уклали іпотечний договір, за яким в іпотеку передано майнові права на незакінчений будівництвом індивідуальний житловий будинок загальною площею 359 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі договору підряду на будівництво житлового будинку, та після завершення будівництва, прийняття до експлуатації і оформлення та реєстрації в установленому законом порядку права власності на нього, продовжує бути предметом іпотеки. Сторони погодили, що одночасно з нотаріальним посвідченням договору нотаріус накладає заборону на відчуження предмета іпотеки (п. п. 1.9, 1.10 договору).

ОСОБА_4, отримавши 22 вересня 2009 року у власність земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1, відчужила її ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2009 року.

09 квітня 2010 року здійснено реєстрацію обтяження у Державному реєстрі іпотек за № 9713787, відповідно до якого об'єктом обтяження є будинок площею 359 кв. м у мікрорайоні "Золоті ключі" в АДРЕСА_1, іпотекодержателем - ВАТ "Хоум кредит Банк", яке є правонаступником ЗАТ "Агробанк".

18 червня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 16 червня 2010 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, як на новостворений.

25 червня 2010 року ОСОБА_7 уклав із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_1.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що предметом іпотеки, зокрема, може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку, незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Згідно з ч. 7 ст. 5 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Обтяження майнових прав іпотекодавця на такий предмет іпотеки підлягає реєстрації у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що за іпотечним договором від 14 вересня 2006 року ОСОБА_8 передала в іпотеку ЗАТ "Агробанк" майнові права на незакінчений будівництвом індивідуальний житловий будинок загальною площею 359 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі договору підряду на будівництво житлового будинку та після завершення будівництва прийняття до експлуатації і оформлення та реєстрації в установленому законом порядку права власності на нього.

Крім того, відомості до Державного реєстру іпотек про реєстрацію обтяження на будинок по АДРЕСА_1 внесено 09 квітня 2010 року, а ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_4 не житловий будинок, а земельну ділянку.

При цьому свідоцтво про право власності на новозбудований будинок він отримав 18 червня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 16 червня 2010 року, тобто після внесення відомостей про його обтяження до Державного реєстру іпотек.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішенні даної справи судами попередніх інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційних скарг фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Перевіривши доводи касаційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про їх відхилення та залишення без змін рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2015 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року залишити без змін.