розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Іллічівський судоремонтний завод", третя особа - директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський судоремонтний завод" Дудніков М.Ю., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він працював на Державному підприємстві "Іллічівський судоремонтний завод" з 07 липня 1960 року, а наказом ДП "Іллічівський судоремонтний завод" від 01 листопада 2002 року його було переведено на посаду головного механіка-заступника начальника енерго-механічного відділу.

Відповідно до договору оренди землі від 05 вересня 2003 року Фонд державного майна України передав у строкове платне користування цілісний майновий комплекс підприємства, у якому він працював Товариству з обмеженою відповідальністю "Верф".

Зазначав, що в подальшому було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський судоремонтний завод" шляхом реорганізації, приєднання ДП "Іллічівський судоремонтний завод" до ТОВ "Верф".

Вказував на те, що наказом директора TOB "Іллічівський судоремонтний завод" від 30 липня 2013 року його було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників.

Звертав увагу на те, його звільнення відбулося з порушенням вимог законодавства, оскільки проведення приватизації ДП "Іллічівський судоремонтний завод", створення ТОВ "Іллічівський судоремонтний завод" та його реорганізація в публічне акціонерне товариство були не прозорими, працівники не володіли будь-якою інформацією та були позбавленні можливості захистити своє порушене право, оскільки відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" з дня прийняття рішення про приватизацію розірвання трудового договору з працівником підприємства, що приватизується, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається.

Враховуючи викладене, просив поновити його на роботі на посаді головного механіка-заступника начальника енерго-механічного відділу ПАТ "Іллічівський судоремонтний завод", стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 липня 2013 року по день поновлення на роботі, а також просив стягнути з відповідача на свою користь 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивування підстав для відмови у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що при звільненні позивача було порушено норми трудового законодавства, проте у встановленні законом строки ОСОБА_4 до суду за захистом свого права не звернувся.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 листопада 2015 року в незмінній після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2016 року залишити без змін.