Іваненко Ю.Г., Кафідової О.В., Савченко В.О., розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 27 серпня 2015 року вона звернулась до слідчого прокуратури Одеської області з клопотаннями по кримінальному провадженню, а саме: про визнання її потерпілою, про її допит в якості потерплої, про зобов'язання отримання доказів від неї про вчинення відносно ОСОБА_4 кримінального правопорушення, про внесення в ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення відносно позивача.

Позивач зазначає, що відповідно до ст. 220 КПК України, слідчий зобов'язаний був розглянути вказане клопотання протягом 3-х днів, ухваливши при цьому мотивовану постанову, однак таких дій слідчий не вчинив, у зв'язку з чим 23 вересня 2015 року вона звернулась із скаргою на неправомірну бездіяльність слідчого до Приморського районного суду м. Одеси.

30 вересня 2015 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси зазначена скарга була задоволена.

Для відновлення та захисту своїх порушених прав прокуратурою, позивач понесла витрати на транспорт, пов'язані з прибуттям до Приморського районного суду м. Одеси з смт Березівка (Одеська область), які складаються з 31,14 грн - для подання скарги 23 вересня 2015 року, 31,57 грн - для прибуття до судового засідання щодо розгляду її скарги 30 вересня 2015 року, загальною сумою в розмірі 62,71 грн.

Оскільки чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачена можливість відшкодування понесених судових витрат під час розгляду скарг у порядку ст. ст. 303- 307 КПК України, позивач просила стягнути вказані матеріальні збитки в порядку ст. ст. 22, 1166, 1176 ЦК України як спричинену матеріальну шкоду, чи як судові витрати в порядку ст. ст. 79, 88 ЦПК України.

Крім того, неправомірними діями позивачу була спричинена й моральна шкода, компенсацію за яку позивач оцінює в 50 000 грн.

Позивач також просила стягнути судові витрати, пов'язані з розглядом даної цивільної справи в розмірі 124,56 грн, що складаються з понесених витрат, пов'язаних з явкою до Приморського районного суду м. Одеси.

Враховуючи викладене, позивач просила стягнути з прокуратури Одеської області матеріальну шкоду (або на розсуд суду судові витрати в порядку ЦПК України (1618-15) ) в розмірі 62,71 грн, моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, а також судові витрати в розмірі 124,56 грн, шляхом списання ГУ ДКС України в Одеській області з рахунків прокуратури Одеської області на користь позивача.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності всіх елементів цивільно-правого делікту, а саме відсутність шкоди, спричиненої позивачу, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненою шкодою. Крім того, з огляду на відсутність належних доказів вини відповідача, суди також встановили відсутність протиправної поведінки відповідача.

Також відсутні докази наявності моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Не підтвердила й позивач чим саме були спричинені моральні страждання, з чого позивач виходив при встановленні компенсації у відшкодуванні моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Оскільки вимога про стягнення судових витрат в розмірі 124 грн 56 коп. є похідною від матеріально-правових вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди, така вимога також не підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем доведено спричинену матеріальну та моральну шкоду слідчим під час бездіяльності щодо розгляду скарги в порядку КПК України (4651-17) , підтверджено належними доказами причинно-наслідковий зв'язок, а також підтверджені матеріальні витрати, які підлягають відшкодуванню, спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, ОСОБА_4, яка проживає в смт Березівка,Одеської області двічі: 23 та 30 вересня 2015 року витрачала грошові кошти в загальному розмірі 62,71 грн для явки до Приморського районного суду м. Одеси, що підтверджується відповідними квитками, копії яких додані до матеріалів справи.

Також встановлено, що ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2015 року скарга ОСОБА_4 на неправомірну бездіяльність слідчого була задоволена, слідчого було зобов'язано розглянути клопотання ОСОБА_4 від 27 серпня 2015 року.

З мотивувальної частини вказаної ухвали суду вбачається, що судом не встановлена вина слідчого. Ухвала суду містить зазначення положень кримінального процесуального законодавства, резолютивна частина ухвали містить наказ про зобов'язання слідчого розглянути клопотання, а також констатацію обставини задоволення скарги ОСОБА_4 на неправомірну бездіяльність слідчого.

Відповідно до ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Таким чином, процесуальним законом учаснику кримінально-процесуальних правовідносин надаються певні гарантії та права, при реалізації яких унеможливлюється можливість понесення збитків, відповідно до ст. ст. 22, 1166 ЦК України.

Оскільки реалізація наданих процесуальних законом прав здійснюється за розсудом особи, втрати, понесені при такій реалізації, не можна вважати збитками та матеріальною шкодою.

Згідно з ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються окрім інших витрат, також із витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження. Процедура відшкодування вказаних витрат потерпілому, передбачена ч. 3 ст. 122 КПК України.

Отже, право на вирішення питання щодо компенсації вказаних судових витрат виникає у потерпілого не з моменту ухвалення рішення за результатами розгляду скарги в порядку ст. 303 КПК України, а з моменту вирішення кримінального провадження по суті.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) судам роз'яснено, що судові витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватись як збитки.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення грошової суми в розмірі 62,71 грн як судових витрат в порядку ЦПК України (1618-15) , оскільки вказаним процесуальним законом регламентований порядок розподілу судових витрат понесених виключно під час розгляду справи цивільної юрисдикції.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2016 року залишити без змін.