розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням, недоплачених коштів при звільненні, та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що наказом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 07 вересня 2009 року № 28/ок він був прийнятий на посаду інженера сектору з питань державної власності.

Наказом від 17 березня 2015 року № 12/ок його звільнено з посади провідного інженера відділу з контролю за використанням державної власності за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Вважав звільнення незаконним, оскільки він належно виконував обов'язки, передбачені умовами трудового договору, просив суд скасувати наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 17 березня 2015 року № 12/ок "Про припинення трудового договору/контракту", поновити його на посаді провідного інженера відділу з контролю за використанням державної власності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 березня 2015 року по день ухвалення судового рішення, моральну шкоду у розмірі 15 000 грн, грошову компенсацію за 3 дні невикористаної відпустки у розмірі 722 грн 37 коп. за період з 13 по 23 листопада 2014 року включно, а також 2 167 грн 11 коп. за 9 робочих днів за період з 13 по 25 листопада 2014 року та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 17 березня 2015 року № 12/0к "Про припинення трудового договору (контракту)" про звільнення ОСОБА_4 з посади провідного інженера відділу контролю за використанням державної власності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді провідного інженера відділу контролю за використанням державної власності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з 18 березня 2015 року.

Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_4 61 722 грн 51 коп., що складається з середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 59 417 грн 52 коп., невиплаченої заробітної плати за 9 робочих днів за період з 13 по 25 листопада 2014 року у розмірі 2 304 грн 99 коп., без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів. Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_4 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволення іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено,що наказом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 07 вересня 2009 року № 28/ок ОСОБА_4 прийнято на роботу в Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на посаду інженера сектора з питань державної власності.

Наказом від 11 липня 2013 року № 79/ок позивача переведено на посаду провідного інженера сектора з контрою за використанням державної власності.

Відповідно до посадової інструкції провідний інженер відділу з контролю за використанням державної власності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у своїй роботі керується чинним законодавством України, розпорядчими документами Уповноваженого органу управління, наказами генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення тощо. На нього покладені обов'язки щодо оформлення права постійного користування земельними ділянками та права власності на будівлі та споруди, брати участь у проведенні інвентаризації державного майна, у проведенні заходів щодо передачі об'єктів соціальної сфери місцевим громадам, у роботі з підготовки відповідних матеріалів щодо відчуження нерухомого майна та земельних ділянок до уповноваженого органу управління, готувати необхідну звітність, а також виконувати інші роботи за вказівкою начальника відділу.

Наказом від 22 січня 2015 року № 23 позивачу оголошену догану за невиконання розпорядження від 16 січня 2015 року № 6/18.

Після оголошення догани ОСОБА_4 на виконання були надані розпорядження від 03 березня 2015 року № № 18/18, 19/18, 20/18, які, як зазначав представник відповідача, позивач не виконав на порушення вимог посадової інструкції, без поважних причин.

17 березня 2015 року на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення погоджено звільнення позивача. У цей же день відповідач видав наказ № 12/ок про припинення трудового договору з ОСОБА_4 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Під систематичним невиконанням трудових обов'язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків.

Таким чином, для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Наказом від 22 січня 2015 року № 23 позивачу було оголошено догану за невиконання розпорядження від 16 січня 2015 року № 6/18 щодо надання документів та пояснень щодо укладення договору № 55, з посиланням на порушення позивачем вимог п. 1.4. посадової інструкції та абз. 2 п. 3.2 правил внутрішнього трудового розпорядку.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року, скасовано наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 22 січня 2015 року № 23 про оголошення догани ОСОБА_4

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди зробили правильний висновок, що лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України, тому підстави для визнання систематичними невиконання позивачем своїх обов'язків без поважних причин немає і звільнення позивача було проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства.

Суди обґрунтовано задовольнили позов частково. Моральна шкоди стягнута з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 237-1 КЗпП України з урахуванням роз'яснень, наведених у п. п. 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) .

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.