розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області, ОСОБА_5, треті особи: житлово-будівельний кооператив № 4, Реєстраційна служба Шаргородського районного управління юстиції у Вінницькій області, про визнання незаконним та скасування рішення та свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним, за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області від 16 лютого 2011 року № 33 в частині оформлення за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 21 лютого 2011 року на вказану вище квартиру, видане виконавчим комітетом Шаргородської міської ради Вінницької області на ім'я ОСОБА_5;

- скасувати рішення від 23 лютого 2011 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що вказана вище квартира надавалась йому як члену житлово-будівельного кооперативу № 4, він повністю викупив кооперативну квартиру у 1991 році, сплативши за неї усі внески, проте п. 3 рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області від 16 лютого 2011 року № 33 вирішено оформити право власності на вказану квартиру за ОСОБА_5, та на підставі цього рішення 21 лютого 2011 року відповідачці було видано свідоцтво про право власності, яке остання зареєструвала 23 лютого 2011 року у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Позивач зазначав, що для оформлення права власності на зазначену квартиру ОСОБА_5 подала лише заяву та технічний паспорт на квартиру, в той час як заяву про вступ у члени житлово-будівельного кооперативу № 4 не подавала та не приймалася у його члени, внесків не сплачувала.

Посилаючись на те, що оспорюване рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області порушує його право власності на цю квартиру та ухвалено без перевірки і встановлення підстав, з якими закон пов'язує право на оформлення права власності - на нерухоме майно в житлово-будівельному кооперативі та внесення ОСОБА_5 пайових внесків за квартиру у повному обсязі, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У січні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, та остаточно просила визнати укладеним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 серпня 1991 року між нею та ОСОБА_4

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_5 посилалась на те, що

у 1991 році, маючи намір купити указану квартиру, вона звернулася до ОСОБА_4 та в результаті перемовин вони домовилися щодо усіх істотних умов договору-купівлі продажу, у тому числі і щодо ціни квартири у розмірі 2 500,00 доларів США, які вона передала відповідачу (позивачу за первинним позовом) в рахунок оплати за купівлю квартири, проте розписку про отримання вказаних грошових коштів ОСОБА_4 не надав, а враховуючи відсутність у нього документів на вказану квартиру, сторони домовились, що договір-купівлі продажу квартири буде оформлений після того, як відповідач повернеться з Ізраїлю.

Також ОСОБА_5 вказала, що у серпні 1991 року вона передала відповідачу ще 2 500 карбованців для того, щоб він повністю розрахувався з житлово-будівельним кооперативом за квартиру; при цьому з метою узаконення проживання ОСОБА_5 у квартирі, 15 серпня 1991 року сторони уклали договір найму цієї квартири строком на п'ять років.

Посилаючись на те, що з 1991 року вона постійно проживає у вказаній квартирі, сплачує за комунальні послуги, ремонтує її, а з часу виїзду відповідача до Ізраїлю він жодного разу не зустрічався з нею для надання документів, ОСОБА_5 просила задовольнити її зустрічний позов.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року первинний позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області від 16 лютого 2011 року № 33 в частині оформлення за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 21 лютого 2011 року на квартиру АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Шаргородської міської ради Вінницької області на ім'я ОСОБА_5

Скасовано рішення від 23 лютого 2011 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первинного позову ОСОБА_4 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" від 07 лютого 1991 року, що діяв на момент повної сплати ОСОБА_4 пайових внесків за квартиру, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Частинами 6, 7 статті 319 ЦК України передбачено, що держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи первинний позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та виходили з того, що повний внесок за вказану вище квартиру проведено ОСОБА_4 12 серпня 1991 року, що підтверджується довідкою голови правління житлово-будівельного кооперативу № 4 (а. с. 111, т. 1), у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку, що станом на час прийняття оспорюваного рішення виконавчим комітетом Шаргородської міської ради (2011 рік) спірна квартира до комунальної власності не належала, оскільки відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" з 12 серпня 1991 року належала на праві приватної власності ОСОБА_4, у зв'язку із чим рішення від 16 лютого 2011 року № 33 було прийнято виконавчим комітетом Шаргородської міської ради з порушенням вимог закону, а тому наявні правові підстави для задоволення вимог первинного позову про визнання незаконним та скасування вказаного рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області, а такожсвідоцтва про право власності та реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів, визначених ст. ст. 57- 64 ЦПК України, на підтвердження того, що у 1991 році у неї була домовленість із ОСОБА_4 щодо продажу спірної квартири, оскільки між сторонами існувала домовленість лише про житловий найм квартири, що підтверджується укладеним ними договором найму, посвідченим державним нотаріусом за реєстровим № 1065 (а. с. 18, т. 1).

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.