головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Капренко С.О., Ситнік О.М., Мазур Л.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва, виданого на право власності в порядку спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що з 27 червня 2007 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_9 Вони були зареєстровані та постійно проживали у квартирі АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

У встановлений законом строк для прийняття спадщини позивач прийняв спадщину шляхом фактичного вступу у володіння, так як постійно продовжив проживати та був зареєстрованим за адресою спадкової квартири.

При оформленні права на спадщину дочка ОСОБА_9 від першого шлюбу - ОСОБА_7 умовила позивача відмовитися від спадщини на її користь, пообіцявши до смерті доглядати, утримувати та забезпечувати житлом саме у цій квартирі.

Проте після відмови ОСОБА_6 від спадщини та одержання відповідачкою свідоцтва про право на спадщину остання почала виживати позивача з квартири, наполягати, щоб він виселився, що свідчить про наявність у її діях умислу щодо введення ОСОБА_6 в оману з метою заволодіти часткою спадщини.

Просив визнати недійсною його відмову від спадщини, визнати частково недійсним свідоцтво, видане ОСОБА_7 на право власності в порядку спадкування, визнати за ОСОБА_6 право власності у порядку спадкування за законом

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсною відмову від прийняття ОСОБА_6 спадщини, яка відкрилася після смерті його дружини ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та складалась з однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 32 кв. м. Визнано недійсним свідоцтво, видане ОСОБА_7, про право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_9, видане Восьмою харківською державною нотаріальною конторою. Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, після смерті дружини ОСОБА_9, яка помела ІНФОРМАЦІЯ_1.

У касаційній скарзі представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2000 року НОМЕР_1 (а. с. 61).

З 22 червня 2007 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі (а. с. 13).

У квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_6 зареєстрований з 05 липня 2007 року (а. с. 5, зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9 - дружина ОСОБА_6 та мати ОСОБА_7

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу із заявою про відмову від спадщини (а. с. 56).

06 березня 2015 року Восьмою харківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 (а. с. 45).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 у позовній у заяві зазначав, що заяву про відмову від спадщини від написав під впливом тяжкої обставини та внаслідок введення його відповідачкою в обману. Посилався на вимоги ст. ст. 216, 233 ЦК України

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Задовольняючи позов, суди керувалися тим, що заява ОСОБА_6 про відмову від спадщини не відповідала його волі, складена з порушенням норм чинного законодавства, позивач помилявся щодо обставин, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно зі ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки визнання недійсним правочину: вчиненого особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах; вчиненого внаслідок введення сторони в оману та вчиненого внаслідок помилки - є самостійними підставами позову. На порушення вимог ч. 4 с. 10 ЦПК України (1618-15) суди не роз'яснили позивачу право уточнити позовні вимоги, що передбачено у ч. 2 ст. 31 ЦПК України.

Крім того, суди не врахували, що у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз'яснено, що норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів, а відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, оскільки може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Посилання судів на те, що заява про відмову від спадщини ОСОБА_6 датована ще за життя дружини - 22 липня 2014 року, коли спадщина ще не була відкрита, не є підставою для визнання відмови від спадщини недійсною.

Оскільки суди вийшли за межі позовних вимог, не надали оцінки всім обставинам у справі, не дотрималися вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, висновки судів ґрунтуються на припущеннях, судами не встановлено фактичних обставин, не досліджено та не надано правової оцінки доказам, а на стадії касаційного перегляду справи виправити вказані недоліки неможливо, тому рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції мають бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.