розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01 березня 2013 року він працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" (далі - ТОВ "Полісся-Інвест") на посаді водія, а 02 січня 2014 року був звільнений із вказаної посади. Зазначив, що відповідач порушив вимоги ст. 115 КЗпП України щодо строків виплати заробітної плати, таким чином заборгованість перед ним на день звільнення становила 4 660 грн 90 коп. Позивач неодноразово звертався до адміністрації підприємства з приводу невиплати заборгованості з оплати праці, однак йому було безпідставно відмовлено, мотивуючи відсутністю коштів. Вважає, що оскільки відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні з роботи згідно зі ст. 116 КЗпП України, то відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Крім того, вказані порушення трудових прав завдали йому моральної шкоди, розмір якої він оцінив у 5 тис. грн та просив стягнути з відповідача.

Таким чином, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати у сумі 4 660 грн 90 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Полісся-Інвест" на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати у сумі 4 660 грн 90 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 32 290 грн 98 коп. з проведенням відрахувань належних податків та 2 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Полісся-Інвест" просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом установлено, що відповідно до трудового договору позивач із 01 березня 2013 року до 02 січня 2014 року перебував у трудових відносинах з ТОВ "Полісся-Інвест".

При цьому суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що позивач звільнений з роботи з 08 січня 2014 року, а не з 02 січня 2014 року, зазначивши, що ці доводи спростовуються матеріалами справи, а саме: копією трудової книжки, змістом індивідуальної відомості про застраховану особу, якою є ОСОБА_4, змістом довідок про заробітну плату, згідно з якими, як правильно установив суд, позивача звільнено з роботи саме 02 січня 2014 року.

Надані представником відповідача копії наказу від 08 січня 2014 року про скасування наказу від 02 січня 2014 року, яким звільнено позивача з роботи, та наказу від 12 вересня 2012 року, розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року, а також наказу від 17 грудня 2013 року суд обґрунтовано визнав такими, що не спростовують вищевказаних висновків про звільнення позивача 02 січня 2014 року.

Разом із тим суд дійшов обґрунтованого висновку, що видача відповідачем наказу від 08 січня 2014 року про зміну дати звільнення позивача з роботи у разі невиконання ним вимог ст. 116 КЗпП України не звільняє його від обов'язку, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

На підставі наявних у справі доказів суд правильно установив, що на час звільнення позивача з роботи (02 січня 2014 року) відповідач заборгував йому виплату заробітної плати у сумі 4 660 грн 90 коп., яка в день звільнення та в подальшому виплачена не була.

Отже, задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, правильно виходив із наявності підстав, передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У зв'язку з доведеністю факту порушення трудових прав позивача суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні за змістом доводам заперечень відповідача проти позову та його апеляційної скарги і ці доводи на правильність висновків судів не впливають, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.