Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дем'яносова М.В., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_4, ОСОБА_6 про поновлення порушеного права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням 27 сесії Харківської міської ради 6-го скликання від 20 листопада 2013 року № 1325/13 "Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок" йому було передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0755 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1. Відповідно до ст. 126 ЗК України, ст. ст. 1, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області 12 грудня 2013 року зареєстроване право власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (індексний номер 14495550) від 12 грудня 2013 року та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності. Зазначив, що відповідачі, не маючи жодних правових підстав, самовільно захопили частину належної позивачу земельної ділянки. Так, внаслідок дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 площа земельної ділянки зменшилася приблизно на 8 - 10 кв. м, у зв'язку з тим що вони самовільно переставили паркан, який розмежовує земельні ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. ОСОБА_6, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3, не маючи жодних правових підстав, самовільно захопила частину належної позивачу на праві власності земельної ділянки площею понад 30 кв. м, самовільно переставила паркан, внаслідок чого площа земельної ділянки позивача зменшилася.

Уточнивши під час розгляду справи вимоги позову, ОСОБА_3 остаточно просив зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які проживають за адресою: АДРЕСА_2, повернути йому земельну ділянку площею 11 кв. м шляхом перестановки із земельної ділянки АДРЕСА_1 самовільно встановленого паркану відповідно до додатку № 7 до висновку експертизи від 24 грудня 2014 року № 7764 та відновити конфігурацію та площу земельної ділянки АДРЕСА_1; відновлення площі та конфігурації земельної ділянки АДРЕСА_1 зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_2 провести за рахунок ОСОБА_4 та ОСОБА_5; зобов'язати ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 28 кв. м шляхом перестановки з земельної ділянки АДРЕСА_1 самовільно встановленого паркану відповідно до додатку № 7 до висновку експертизи від 24 грудня 2014 року № 7764 та відновити конфігурацію та площу земельної ділянки АДРЕСА_1; відновлення площі та конфігурації земельної ділянки АДРЕСА_1 зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_3 провести за рахунок ОСОБА_6; стягнути з відповідачів судові витрати, а саме: витрати зі сплати судового збору та витрати з оплати судової земельно-технічної експертизи.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року, позов задоволено частково.

Поновлено порушене право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 11 кв. м шляхом перестановки із земельної ділянки АДРЕСА_1 самовільно встановленого паркану відповідно до додатку № 7 висновку експертизи від 24 грудня 2014 року № 7764 та відновити конфігурацію та площу вказаної земельної ділянки.

Зобов'язано ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 28 кв. м шляхом перестановки із земельної ділянки АДРЕСА_1 самовільно встановленого паркану відповідно до додатку № 7 висновку експертизи від 24 грудня 2014 року № 7764 та відновити конфігурацію та площу земельної ділянки АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судові витрати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 2 ст. 335 ЦПК України касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

За змістом ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно з ч. 1 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , відповідно до ст. ст. 95, 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки мають бути повернуті їх власникам або землекористувачам.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно виходив із того, що згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 24 грудня 2014 року № 7764 ОСОБА_6 самовільно зайняла частину земельної ділянки АДРЕСА_1, площа порушення та накладання земельної ділянки АДРЕСА_3 на земельну ділянку АДРЕСА_1 складає 0,0028 га.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду, що належним чином зареєстроване та оформлене право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку АДРЕСА_1 порушено та підлягає поновленню.

При цьому суд обґрунтовано відхилив доводи відповідачів про те, що під час приватизації земельної ділянки не були погоджені межі з суміжними власниками та землекористувачами земельних ділянок, а тому свідоцтво про право власності від 12 грудня 2013 року на земельну ділянку є недійсним, зазначивши, що такі доводи спростовуються рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2015 року, яким відмовлено ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у задоволенні позову до Харківської міської ради, ОСОБА_3 про скасування рішення про передачу земельної ділянки, скасування свідоцтва на право власності на земельну ділянку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив і повному обсязі доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.