Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яке діє через представника Сокуренко Наталію Вікторівну, на рішення Турійського районного суду Волинської області від 09 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2016 року,

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 29 січня 2008 року у загальному розмірі 1 761,19 дол. США.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 09 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, у встановлений строк (термін).

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У частині 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Так, судами встановлено, що 29 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 487/к, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 7 тис. дол.. США зі сплатою 16 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 15 січня 2010 року.

Сторони кредитного договору домовилися про збільшення позовної давності до п'яти років (п. 6.8 договору).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 29 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 було укладено договір поруки.

Позичальник свої зобов'язання зі своєчасного повернення кредитних коштів не виконує у зв'язку з чим у неї станом на 26 листопада 2015 року виникла заборгованість у загальному розмірі 1 761,19 дол. США.

Судами було встановлено, що останній платіж на виконання умов кредитного договору позичальник ОСОБА_4 внесла після закінчення строку виконання основного зобов'язання, а саме 04 листопада 2010 року, що свідчить про переривання строку позовної давності (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

Саме з цієї дати починається перебіг п'ятирічного строку позовної давності, яка сплила 04 листопада 2015 року.

З позовом про стягнення боргу ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось 06 грудня 2015 року, тобто після спливу строку позовної давності, про застосування якої заявила відповідач ОСОБА_4

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог до позичальника, оскільки банк звернувся до суду з указаним вимогами після спливу строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Крім того, суди обґрунтовано відмовили й у задоволенні вимог до поручителя, оскільки строк виконання основного зобов'язання настав 15 січня 2010 року, а вимогу до поручителя банк пред'явив у листопаді 2015 року, а тому порука в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України є припиненою.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Таким чином, у справі, що переглядається, колегією суддів встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, а тому підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яке діє через представника Сокуренко Наталію Вікторівну, відхилити.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 09 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.