розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - садове товариство "Золотий Ренет", про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, та про визнання садового будинку спільною сумісною власністю за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання садового будинку спільною сумісною власністю.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з листопада 2004 року по жовтень 2011 року він проживав разом із ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. За вказаний період ними за спільні кошти було збудовано садовий будинок АДРЕСА_3. За період спільного проживання з відповідачем, з метою накопичення коштів для здійснення будівництва, він у своїх знайомих взяв кошти в борг, а належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 здавав в оренду, сам же проживав разом із ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2. З травня 2009 року вони з відповідачем почали постійно проживати у спірному садовому будинку і продовжували його облаштовувати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, звертаючись до суду із указаним позовом ОСОБА_4 зазначив, що метою встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є розподіл спільного сумісного майна, нажитого під час спільного проживання, яке знаходиться в АДРЕСА_4.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, що ОСОБА_6, яка є матір'ю ОСОБА_5 належала на праві приватної власності земельна ділянка АДРЕСА_3.

Указана земельна ділянка була придбана ОСОБА_6 у ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 23 вересня 2002 року.

Рішенням Садового товариства "Золотий Ренет" від 12 лютого 2003 року ОСОБА_8 була прийнята членом даного товариства, а в травні 2006 року дозволено ОСОБА_6 вести будівництво садового будинку на належній останній земельній ділянці (т. 1, а.с. 109-110).

Згідно інформації бюро технічної інформатизації в 2007 році на земельній ділянці АДРЕСА_3, яка належала на праві власності ОСОБА_6 було побудовано садовий будинок (т. 1, а.с. 142).

ІНФОРМАЦІЯ_1, за три дні до здачі забудовником готового об'єкту - вказаного будинку, ОСОБА_6 померла, а тому зареєструвати право власності на нього не встигла (т. 1, а.с. 146).

Згідно заповіту від 8 листопада 2004 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповіла все її майно, що буде належати на момент смерті, своїй доньці ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 147).

На підставі вказаного заповіту ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку АДРЕСА_3, отримала державний акт на землю від 14 жовтня 2008 року (т. 1 а.с. 51), була прийнята в члени Садового товариства "Золотий Ренет" (протокол від 20 лютого 2009 року) (т. 1 а.с. 178-180), оплачувала членські внески (т. 1, ас.с. 181-182), за її замовленням було виготовлено технічний паспорт на садовий будинок на зазначеній земельній ділянці (т. 1, а.с. 188-196).

Згідно свідоцтва про право власності від 2 березня 2011 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення, саовий будинок АДРЕСА_3, площею 168,70 кв.м, який розташований в АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (т.1, а.с. 8).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Разом із тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Саме ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові ОСОБА_4 про визнання вищевказаного садового будинку спільною сумісною власністю сторін, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що спірне майно придбано внаслідок спільної праці чи за спільні кошти. Оскільки встановлення факту спільного проживання позивачу необхідне для визнання спільною сумісною власністю саме житлового будинку, а ці вимоги позивачем у силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України не доведені, суди правильно відмовили у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року залишити без змін.