розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ "ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТГРУП", треті особи: Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Державного земельного агентства в м. Одесі, про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним акта прийому-передачі нерухомого майна, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав, за касаційними скаргами першого заступника прокурора Одеської області та Поповської Інни Петрівни, яка діє в інтересах Одеської міської ради, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року,

4 лютого 2015 року заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_4, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23 березня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнати недійсним акт прийому-передачі спірного нерухомого майна між ТОВ "ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП" та ОСОБА_5, витребувати вказану земельну ділянку з незаконного володіння ТОВ "ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП" на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ "ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТ ГРУП".

В обґрунтування вимог посилався на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 грудня 2007 року по справі № 2-1491-1/07 за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану в АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

Вказане рішення суду було виконано шляхом видачі на ім'я ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 9 жовтня 2008 року, що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501379.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2008 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 грудня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

Під час нового розгляду справи ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 8 червня 2010 року позов залишений без розгляду.

Прокурор вважав, що ОСОБА_4 безпідставно отримав у власність земельну ділянку, а тому не мав права її відчужувати ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 23 березня 2011 року, а в свою чергу, ОСОБА_5 не мала права передавати спірну земельну ділянку ТОВ "ІВЕНТ МЕНДЖМЕНТГРУП".

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 7 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року, в позові відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями,

Поповська І.П., яка діє в інтересах Одеської міської ради, та Перший заступник прокурора Одеської області звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційними скаргами, в яких просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлено тривалістю у три роки, а в ст. 261 цього Кодексу передбачено, що початок перебігу строку є день, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З врахуванням наведеного, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки особа, в інтересах якої подано позов, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин, в тому числі й через обізнаність Управління земельних ресурсів м. Одеси, як спеціально створеного органу, що виконувало окремі владні функції Одеської міської ради в галузі земельних відносин.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, яка є обов'язковою для всіх судів України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 1 статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою щодо визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_4.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про те, що Одеській міській раді ще у 2007 році було відомо про те, що земельна ділянка вибула з володіння її територіальної громади, оскільки вона була стороною у судовій справі, за наслідком розгляду якої було постановлено судове рішення від 4 грудня 2007 року про визнання права власності на спірну земельну ділянку, а також державний акт на цю ділянку видавався на підставі вказаного судового рішення її виконавчим органом.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.